Коли краплі стають дощем. Кейт Шеппард і її боротьба за право жінок обирати
Чи можна назвати загальнонаціональними вибори, в яких не може взяти участь половина, якщо не більше, мешканців відповідної країни? Подібні запитання сьогодні можуть видаватися дивними. Але, скажімо, ще півтора століття тому - в жодній країні світу! - права голосувати не мали жінки. І першими домоглися можливості обирати своїх представників до парламенту не європейки і не американки. А мешканки Нової Зеландії – тоді ще британської колонії. У 1893 році.
Чи можна назвати загальнонаціональними вибори, в яких не може взяти участь половина, якщо не більше, мешканців відповідної країни? Подібні запитання сьогодні можуть видаватися дивними. Але, скажімо, ще півтора століття тому - в жодній країні світу! - права голосувати не мали жінки. І першими домоглися можливості обирати своїх представників до парламенту не європейки і не американки. А мешканки Нової Зеландії – тоді ще британської колонії. У 1893 році.
Перо, яким був підписаний закон, новозеландський губернатор Девід Бойл, граф Глазго відправив як подарунок Кейт Шеппард – найвідомішій тоді (та й зараз) місцевій суфражистці, яка наполегливо боролася за визнання виборчих прав жінок багато років і для якої ухвалення закону стало й великою особистою перемогою.
До новозеландського Крайстчерча з рідного їй англійського Ліверпуля Шеппард перебралася в 1869 році, коли їй було трохи більше двадцяти. Суфражистський, та й загалом жіночій рух робив тоді у країні лише перші – і дуже обережні - кроки.
Саме цього року було надруковане "Звернення до чоловіків Нової Зеландії" - перший в історії архіпелагу памфлет на захист права жінок брати участь у виборах. Але її авторка Мері Енн Мюллер змушена була писати його під псевдонімом – бо її переконання… не співпадали з поглядами її чоловіка. А публічно зізналася в авторстві вона лише через тридцять років – через сім років після його смерті!
Під псевдонімом писала й Мері Енн Колклоф, але свого справжнього імені вона вже не приховувала. Зрештою, й відома вона була не лише текстами, оприлюдненими в пресі, а й публічними виступами. Найгучнішою була кампанія, влаштована нею в Мельбурні у 1875 році. Однак ставлення до неї "поважної громади" - переважно чоловічої, звісно – залишалося здебільшого іронічно-зверхнім.
Показово, що й на енергійну та завзяту Шеппард, яка швидко стала душею крайстчерчського жіночого товариства, більше враження справили не новозеландські суфражистки, а американка Мері Лівітт з "Всесвітнього жіночого союзу християнської помірності". Який боровся за обмеження, а по можливості й цілковиту заборону продажу алкогольних напоїв.
Проблема алкоголізму тоді була дуже гострою, особливо в країнах, колонізованих європейцями. А для Шеппард ця тема була особливо близькою, адже вона вважала, що пиятика звела до могили її батька (той рано помер, виховував Кейт її дядько - священник), і була настільки налаштована проти алкоголю, що й несприйняття м'яса – а вона була вегетаріанкою – пояснювала тим, що воно стимулює вживання спиртного.
Після зустрічі з Лівітт Шеппард взялася за створення філії "союзу християнської помірності" в Новій Зеландії, що почала справжній "хрестовий похід" проти торгівлі алкоголем у країні. І перетворилася на "ворога номер один" для бізнесу, що заробляв на їхньому продажу, – а позиції цього "алкогольного лобі" серед політичного істеблішменту островів, варто зазначити були дуже міцними (можливо, навіть міцнішими за трунки, якими вони цей істеблішмент поїли).
Проте непохитна в принципових питаннях Шеппард продемонструвала неабиякі політичні таланти. Серед петицій, які учасниці союзу спрямовували до парламенту, скажімо, були й ті, що пропонували заборонити працювати у барах жінкам.
Можливо, це не дуже відповідало загальній філософії феміністичного руху, але допомогло знайти "союзу християнської помірності" спільну мову з консервативними політиками – як зазвичай найскептичніше ставилися до ідеї емансипації, і провалили законопроект про надання жінкам права голосу, який у 1887 році запропонував прем'єр Джуліус Фогель (той після провалу навіть залишив Нову Зеландію).
Втім, Шеппард зрештою дійшла висновку, що політики не йдуть на поступки тим, від кого не залежать. А вимоги жінок парламент не помічатиме доти, доки жінки не матимуть права голосу й не визначатимуть, кому бути депутатом. Тож і сама врешті стала суфражисткою.
В 1888 році вона оприлюднила власний памфлет - "Десять причин, з яких жінки Нової Зеландії повинні голосувати". В якому з їдучим сарказмом звинувачувала супротивників виборчих прав жінок в тому, що вони прирівнюють їх до дітей, а то й до злочинців із божевільними.
За три роки до парламенту надійшла петиція, підготовлена Шеппард, під якою поставили свої підписи більше дев'яти тисяч новозеландських жінок. Її проігнорували. Але Кейт керувалася принципом "дощ складається з окремих крапель". Під наступною петицією – вже через рік стояли вже двадцять тисяч автографів. Законопроект був розглянутий, але відхилений верхньою палатою.
Найактивнішим супротивником суфражисток – окрім вкорінених чоловічих стереотипів, звісно – було усе те ж "алкогольне лоббі". Переконавшись в завзятості Шеппард, торгівці спиртним підозрювали, що її прихильниці використають здобуте право для того, щоб провести до парламенту прихильників "сухого закону" - а може й… свят-свят… прихильниць, хоча в петиції йшлося лише про право обирати, але не бути обраними.
Першою про пасивне виборче право для жінок у Новій Зеландії заявила в травні 1893 році Мері Те Тай Мангаках'я – дружина очільника представницького органу маорі — Котахітанги. Але він так і не був визнаний владою колонії.
А Шеппард у тому ж році принесла до парламенту нову петицію, підписану вже 32 тисячами підписами новозеландок - це був 270-метровий рулон іх 546 аркушів. І депутати нижньої палати прголосували "за" переважною більшістю голосів.
Залишалася, щоправда, верхня палата. В якій голоси ділилися майже порівну. У відчайдушній спробі зупинити закон прем`єр Річард Седдон - палкий його супротивник - зарахував голос одного з членів палати, переданий не особисто, а телеграфом. Проте маніпуляція обурила інших, двоє з яких демонстративно - щоб "провчити" керівника уряду - проголосували "за". І саме з перевагою у два голоси закон врешті-решт був схвалений.
Губернатор Девід Бойл насправді теж не був прихильником документу. Але, як чесна людина, скаргу тих, хто проголосував "проти", визнав безпідставною. І вже за десять тижнів більше 90 тисяч новозеландок вперше скористалися правом обирати.
А наступного дня жінка - так само вперше у цілій Британський імперії – стала мером (на місцевому рівні заборон на посади для жінок не було). Онеангу, передмістя Окленда, на цілий рік очолила Елізабет Йейтс.
