"Радянський Союз змусив Європу об'єднатися, щоб врятувати себе..." Про відлуння книги Бенна Стайла "План Маршалла. Світанок Холодної війни" у наш час
У мемуарах про Другу світову Вінстон Черчилль із великою вдячністю згадує американського генерала Джорджа Маршалла, який "дав своє ім'я дивовижному планові економічної допомоги та взаємної співпраці між шістнадцятьма вільними європейськими кранами. Ці вигоди були запропоновані й совєтському блокові, але їх відкинули. Організація європейської економічної співпраці найбільше прислужилася нам усім. Але без потужної доларової допомоги, забезпеченої американською адміністрацією, незважаючи на деяку ворожість із боку частини Конгресу, Європа цілком могла б скотитися до руїни і злиднів, серед яких насіння комунізму проросло б з убивчими темпами".
У мемуарах про Другу світову війну Вінстон Черчилль із великою вдячністю згадує американського генерала Джорджа Маршалла, який "дав своє ім'я дивовижному планові економічної допомоги та взаємної співпраці між шістнадцятьма вільними європейськими кранами. Ці вигоди були запропоновані й совєтському блокові, але їх відкинули. Організація європейської економічної співпраці найбільше прислужилася нам усім. Але без потужної доларової допомоги, забезпеченої американською адміністрацією, незважаючи на деяку ворожість із боку частини Конгресу, Європа цілком могла б скотитися до руїни і злиднів, серед яких насіння комунізму проросло б з убивчими темпами. Постанова генерала Маршалла засвідчувала найвищий рівень державної мудрості".
Книга Бенна Стайла "План Маршалла. Світанок Холодної війни" (К., "Дух і Літера", 2024 р.) порушує надзвичайно важливі теми для нашого часу, адже, незважаючи на активну фазу війни, ми завжди задаємо питання: "А що далі?", "Як будемо виходити із заподіяного страшного лиха та відбудовувати країну?". Важливість дослідження американського історика полягає також у аналізі різних геополітичних факторів, які значно полегшують розуміння нинішньої кризи. Попри те, що план Маршалла є найвідомішим прикладом повоєнної відбудови, яка, безсумнівно, хвилює українського читача, Стайл зосереджується головно на тому, щоб показати протистояння Радянської Росії цьому відродженню та підштовхує до усвідомлення того факту, що нинішня катастрофа – це не провина конкретного політика, а історична закономірність, черговий крок реалізації агресивної імперської програми. Дослідження Бенна Стайла визволяє від ейфорії майбутньої перемоги та готує читача до прийняття нових викликів, які чекають на Україну та світ.
Так, на період Другої світової припадає вимушена зміна орієнтирів міжнародної політики США. Америка цілком відходить від заповіту Джорджа Вашинґтона "уникати постійних союзів із будь-якою частиною іноземного світу, передусім Європою!" й перетворюється на гарант безпеки ледь не у всьому світі, запорукою якої є демократія та економічна стабільність. Важливу роль у цій еволюції зовнішньополітичної стратегії став факт, який з болем зафіксував британський прем'єр: "Тієї пори було нелегко відвернутися від споглядання великої та виснажливої перемоги над однією тиранією і дивитись на перспективу втомливої і дороговартісної кампанії проти другої", адже підсумком титанічної боротьби союзників стало те, що половина Європи "просто поміняла одного деспота на іншого". Заступники французького прем'єр-міністра Франції Жоржа Бідо зазначали, що "Радянський союз змусив Європу об'єднатися, щоб врятувати себе".
Критично важлива ідея плану Маршалла полягала в тому, що "ми не можемо сприймати прихильність населення до демократії та вільного підприємництва як належне. Якщо базові потреби людей у фізичній та економічній безпеці не будуть задоволені, вони, радше за все, оберуть авторитарні альтернативи". Тому США усвідомлювали необхідність захищати безпеку та верховенство права в Європі від "тих, хто використовує економічні негаразди як привід для створення тоталітарної держави".
Наріжним каменем програми відновлення Європи стала теза, що "не треба мати отруєної громади в серці Європи" (В. Черчилль). Саме тому від ідеї "економічної кастрації" Німеччини та перетворення її на аграрну країну, яку пропонував план міністра фінансів США Генрі Морґентау, відкинули, обравши вектор на стабілізацію її економіки, яка мала стати опорою "Програми відновлення Європи".
Таким чином, до 1948 року Німеччина позбулася "статусу парії в очах Сполучених Штатів" (Б. Стайл) і була інтегрована у реалізацію завдання європейського плану реконструкції, що надавало "їй засоби для повного використання її економічного потенціалу. Це означало, що Сполучені Штати не допустять повернення до економічної та політичної автаркії міжвоєнних років, яку багато хто вважав джерелом проблем країни починаючи з 1930-х років".
Радянський союз сприйняв європейські демократичні цінності як пряму загрозу власній експансії. Секретар ЦК ВКП(б) Жданов заявив: "Що стосується СРСР, то він докладе всіх зусиль для того, щоб цей план був приречений на провал". Розпочалось запекле протистояння, яке автор книги назвав "світанком Холодної війни". Комуністи нахабно використовували тактику "злиднів і хаосу" для підриву демократії, а Сталін інвестував дедалі більше людських ресурсів і коштів для протидії плану і в цій справі вони були "попереду всієї планети". Американський соціолог І. Гоффман підрахував, що "комуністичні фахівці з питань інформації, які виступали проти плану Маршалла в Європі, переважали його популяризаторів у 50 разів". Можна сказати, що таке щедре фінансування своєї пропагандистської машини радянцями стало серйозним викликом для їх ідеологічних опонентів, які наступні роки змушені були вкладати мільйони доларів для нейтралізації негативних інформаційних впливів та відстоювання своїх стратегічних орієнтирів. Квінтесенцією наслідків політики СРСР можуть бути слова В. Черчилля, який сказав, що "комунізм роз'їдає душу нації: у мирні часи він робить її приниженою і голодною, а у воєнні – ницою і огидною".
Вельми промовистими й досі актуальними є штрихи до дипломатичного стилю радянського керівництва. Так, Дж. Кеннан зауважував, що вони були "несприйнятливі до логіки розуму", проте "дуже чутливі до логіки сили". К. Еттлі говорив про Й. Сталіна, що той нагадував йому "деспотів епохи Відродження – жодних принципів, жодних методів. У його стилі "не було витіюватої мови – завжди "так" або "ні", хоча ви могли покластися на нього, тільки якщо це було "ні"". Для Й. Сталіна під час переговорів був характерний "невиправданий "позитивний настрій", "зосередженість на майбутніх" можливостях, на противагу "теперішнім обставинам", що свідчило про неминучу зраду". Згодом дослідники класифікували такі дії як ознаки "ворожого дипломатичного наміру". Президент США Трумен резюмував, що "не було про що домовлятися. [...] Росія ніколи не дотримувалася жодної з укладених нею угод".
Під час виголошення промови 25 вересня 1948 року "СРСР на варті миру та безпеки народів" перед Генеральною Асамблеєю у Парижі заступник міністра закордонних справ СРСР Андрій Вишинський вдався до застосування тактик агресивної жертви та маніпулювання фактами: "Демонструючи цілковито комедійну параною, – зазначає Б. Стайл, – він підкріпив свої заяви про американську агресію посиланням на мапу (sic!), де буцімто було зображено "Третю світову війну, Тихоокеанський театр воєнних дій". Цю мапу передав йому в липні генерал-полковник Ф. Кузнецов, начальник Головного розвідувального управління (ГРУ) Генерального штабу Збройних сил, який заявив, що її "створила американська нафтова компанія "ESSO", а отримали її радянці "від нашого джерела в Токіо". Насправді мапа мала назву "Військова мапа ESSO IІІ, Тихоокеанський театр"; її виготовили під час Другої світової війни як маркетинговий сувенір для клієнтів". Не так давно й нам довелося бути свідками ситуації `а la "а я зараз вам покажу, звідки готувалось нападєніє…".
Політичні концепти "парія Європи", "отруєна громада" резонують із нашим часом та не потребують пояснень. Також цілком зрозуміло, що "олюднення" "отруєної громади", яка займає понад однієї восьмої суходолу нашої планети – новий виклик для демократичного співтовариства, який не вдасться успішно реалізувати за нинішнього кримінального режиму РФ, то ж питання щодо процесу позбавлення статусу парії та реабілітації залишається відкритим.
Проте, дослідження Стайла допомагає збагнути відповідь на ще одне дуже важливе питання, яке задають мільйони людей у всьому світі: "А чи могла б Росія скерувати свої ресурси на розбудову власної дуже великої країни, а не нищити себе та Україну?". І тут відповідь чітка: "Ні. Не могла б", адже, як стверджував автор "Довгої телеграми" Дж. Кеннан: "Марнотратні російські правителі завжди невпинно підштовхували країну до все нових висот військової потужності, щоб гарантувати зовнішню безпеку своїх внутрішньо слабких режимів", марксизм же став "фіговим листком" їхньої моральної респектабельності, який "виправдовував їх інстинктивний страх перед зовнішнім світом, диктатуру, без якої вони не знали, як правити, жорстокість, яку вони не наважувалися не здійснювати, жертви, яких вони відчували себе зобов'язаними вимагати…". Перефразовуючи вислів республіканця П. Гоффмана, СРСР вважав, що "свободу можна підтримувати лише кулями".
Саме тому, як тоді, так і тепер, Росія чинить запеклий опір демократичному розвиткові сусідніх суверенних держав й застосовує до них каральні військові операції, бо усі цінності цивілізованого світу сприймаються її керівництвом як пряма загроза їх існуванню та розглядаються у екзистенційній площині. Науковий редактор видання робить дуже важливе застереження щодо аргументів Стайла пояснити агресію Росії "у будь-якій ситуації, навіть ситуації війни-геноциду", крізь призму особливих потреб, які спрямовані на гарантування її безпеки, адже "Росія – це не партнер, інтереси якого слід враховувати і узгоджувати зі своїми, а, насамперед, ціннісний проєкт". Проєкт засадничо ворожий до Західного світу.
Автор дослідження акцентує на тому й нагадує читачеві, що президент російської федерації трактував розпад радянського союзу, як "найбільшу геополітичну катастрофу XX століття", відтак його зовнішньополітична стратегія спрямована на відновлення елементів втраченого економічного простору і кордонів безпеки усупереч спробам розширення НАТО і ЄС. Саме тому Москва послідовно "заохочує авторитарні тенденції або політичну нестабільність у своїх сусідів", щоб зберегти правлячі режими "інституційно слабкими, непривабливими" для решти цивілізованого світу. Особливо відкликаються зараз нам слова Леха Валенса, який сказав під час свого виступу у Білому Домі 1993 року, що "Ми всі боїмося Росії. Якщо Росія вдасться до агресивної зовнішньої політики, ця агресія буде спрямована проти Польщі та України".
Відтак, для розуміння світових процесів потрібно використовувати довготривалу пам'ять. Моделюючи майбутнє, слід оперувати всіма відомими даними й тримати їх в умі, адже лише так можна підготуватися до прийдешніх викликів та криз. Як бачимо, відрізок нашої незалежності та відносного миру видався надто коротким в історичному масштабі. "П'ята колона" Кремля не впоралась із своїм завданням здійснити культурну експансію в Україні, тож їй на підмогу прийшли колони окупантів. Через млявість усвідомлення європейцями необхідності об'єднатися, щоб врятувати себе, 2026 рік може видатись лише проєкцією 1939 року…
