"Відплата за поразку", або навіщо Тохтамиш захопив Москву

"Народне віче. Підготовка до оборони" Аполлінарій Васнецов, 1918 рік

Не всі московські пожежі однаково корисні... Цілком можливо, що саме в цей момент сусіди і звернули "не туди".

26 серпня 1382 року володар Улуса Джучі хан Тохтамиш захопив і спалив Москву. Це сталося лише через два роки після битви на Куликовому полі у верхів'ях Дону, в який місцевому князю Дмитру чи не вперше вдалося взяти гору над великим татарським військом. Тож іноді припускають, що акція Тохтамиша була нічим іншим, як "відплатою за поразку".

Щоправда, у тій битві – якщо вона й справді мала місце (в цьому часто висловлюють сумніви) – з московитами билося військо, або ж одне з військ беклярібека Мамая – непримиренного суперника Тохтамиша. Можливо, навіть без нього самого. Бо вже в жовтні Мамай з чималою армією був у Приазов'ї, де відбулася вирішальна сутичка з ханом на річці Калка, фатальна для беклярібека.

Тож похід Тохтамиша до Залісся більше нагадує епізод загальної кампанії з "наведення ладу" в державі після загибелі опонента. Показово, що з сусідами – насамперед Великим Князівством Литовським і Руським - хан досить швидко домовився підтримувати відносини на попередніх умовах (зі сплатою данини за "переуступлені" Улусом Джучі землі Русі), а ось північних данників вирішив "провчити".

Часто стверджують, що приводом для походу була відмова Москви визнавати себе данницею Тохтамиша. Але формально князь Дмитро платити не відмовлявся, хіба що їхати до Сараю за ярликом на княжіння (ця процедура для Залісся була обов'язковою – і зрештою визначала його статус) не квапився. Натомість його піддані…

Місцеві літописи описують події того часу доволі плутано. Проте з них ми можемо дізнатися, що московський князь у вирішальний момент несподівано опинився не у власній столиці, а в Коломні, де нібито… збирав військо. Для чого? Для опору "тохтамишевій навалі"? Але жодного випадку бойового зіткнення вояків Дмитра з татарами в 1382 році не зафіксовано. І це не просто дивно, а й дозволяє припустити, що військо князь збирав із зовсім іншою метою.

Захист Москви від орд Тохтамиша. Ілюстрація в Лицевому літописному звіді

Залишила Москву і князівська родина. А за нею втекло й чимало бояр. Митрополит Кипріян, який напередодні ледь не з боєм був прийнятий Дмитром, також вирішив терміново перебратися до Твері. Звісно, і це можна пояснити тим, що тікали вони від люті Тохтамиша. Якщо б хан у цей момент не був досить далеко від Москви. 

Тим часом в самому місті – за твердженням літописця – спалахнуло справжнє повстання. Учасники якого почали з того, що розгромили двори людей, прихильних до Дмитра. А потім взагалі покликали до себе іншого князя. І не якогось іншого нащадка Івана Калити, а Гедиміновича – Остея, онука Ольгерда.

Всі ці події традиційно пояснюють тим, що "патріотично налаштовані" мешканці Москви, мовляв, були незадоволені тим, що бояри та інші люди князя, замість того, щоб рятувати місто, тільки й шукали способів з нього втекти. А Остея запросили не на престол, а саме для керівництва обороною.

Але чому тоді керівника обрали саме містяни, а не їхній спадковий князь? Якому ніщо не заважало власною волею призначити - хоча б на час своєї відсутності – намісника, або коменданта, якщо вже висловлюватися сучасною мовою.

Чи не тому, що Москва наспаравді повстала не проти якихось князівських людей, а проти самого Дмитра? Якого повстанці вирішили просто "замінити" Остеєм? І чи не проти бунтівних підданих (і зухвальця Гедиміновича) князь насправді збирав своє військо?

До того ж, повстання могло й не обмежитися Москвою, а захопити сусідні міста чи землі. Серпуховський князь, якого за іронією долі звали Володимиром Хоробрим, так само стрімко опинився аж у Волоку Ламському. Мабуть, теж збирав військо.

Якщо всі ці припущення вірні, то й сам похід Тохтамиша "набуває" іншого сенсу. До охопленого смутою Залісся хан міг вирушити відновлювати "статус кво" - не карати місцевих князів, а реставрувати їхню владу.

Показово, що літопис прямо каже, що в обозі Тохтамиша перебували рязанський та нижегородський князі. Серпухов, який опинився без володаря, хан піддав мечу, та й коли прибув під мури Москви – насамперед поцікавився "чи князь у місті". Штурм міста взагалі почався лише після того, як московити обстріляли ханських вояків.

І чи не виходить так, що перед нами насправді той рідкісний, майже унікальний випадок, коли мешканці якщо не усього Залісся, то принаймні одного або кількох його міст – можливо й під тиском зовнішніх обставин – зробили хоч і непевну, але спробу самоорганізуватися та взяти свою долю у власні руки? Так би повити "піти іншим шляхом" - в протилежний бік від майбутньої царської деспотії?

Зрештою в москвинів перед очима був досвід сусідів – того ж Новогорода або Пскова, які якось змогли дати собі раду взагалі без спадкових князів. Або ж Литовсько-Руської держави – можливо цим і пояснюється запрошення повстанцями на княжіння Гедиміновича. Певні паралелі можна провести і з повстанням 1327 року у Твері. Яке з татарською допомогою придушив Іван Калита.

Минуло трохи більше ніж півстоліття - й історія повторилася майже "дослівно". Онук Калити - тепер руками Тохтамиша - покарав за спробу вирватися з під його влади (та влади Сарая, звісно) мешканців вже власної столиці. Спрямувавши хід подій у звичному для Росії напрямку.

Розгром Москви насправді був нищівним і водночас демонстративним. Кількість загиблих оцінюють щонайменше у десять тисяч людей, місто було сплюндроване, розграбоване і спалене.

І так само показово, що Дмитро, який повернувся до Москви же після того, як карателі її залишили, зовсім не кинувся їх наздоганяти й мситися. Навпаки. Одразу приніс Тохтамишу васальну клятву, відправив до Сараю заручників і навіть сплатив усю данину за попередні роки, коли вона не надходила до ханської скарбниці. Дивовижна, погодьтеся, "відплата" за нищення нібито "улюбленої" столиці.