Письменники, журналісти і блогери попросили повернути пам'ятник Дзержинському у Москві

Письменники, блогери та журналісти, в тому числі Захар Прилєпін, Ігор Молотов, Олександр Проханов, Дмитро Пучков, Леся Рябцева та інші, підписали звернення про повернення пам'ятника Феліксу Дзержинському на Луб'янську площу у Москві.

Звернення адресоване уряду і мерії Москви, повідомляє видання Комерсант.

 
Пам'ятник був відкритий у 1958 р. і повалений 22 серпня 1991 р.

У зверненні йдеться про те, що робота монументаліста Євгена Вучетича "встигла стати безумовною частиною історичного і культурного ландшафту нашої столиці [Москви – ред.]", а також "однією із своєрідних "візитних карток" історичного центру Москви". На її місці, на думку авторів звернення, "зараз абсолютно неправильна і нічим не заповнена порожнеча".

"Як реальний історичний політичний і державний діяч Фелікс Дзержинський досі, принаймні для частини нашого суспільства, безумовно, продовжує залишатися, так би мовити, спірною фігурою. Але так уже сталося, що пам'ятник роботи Вучетича і Захарова, як пам'ятник трагічної і великої епохи революцій і потрясінь, абсолютно беззаперечний", - йдеться у зверненні.


Додамо, що пам'ятник знаходився Луб'янській площі біля будівлі органів держбезпеки. Вона була основною будівлею органів державної безпеки РРФСР та СРСР з 1919 до 1991 року. Нині входить до складу комплексу будівель ФСБ Росії на Луб'янській площі, на початку вулиці Велика Луб'янка (будинок 2).

Ерцгерцог та шпигун у київській тюрмі. Справа Василя Вишиваного

Вільгельма Габсбурга, або Василя Вишиваного, вже навряд чи можна віднести до незаслужено забутих постатей вітчизняної історії. Фігура австрійського ерцгерцога, який відчув себе українцем, останніми роками привертає чимало уваги. Йому присвячені не лише наукові публікації, а й художній роман та навіть опера на лібрето Сергія Жадана. При цьому якщо про Вільгельма на чолі Українських січових стрільців у 1918-му пишуть багато, то про Вільгельма як київського в’язня 30 років потому – значно менше.

«Диво на Віслі»: український вимір

Події серпня – вересня 1920 р. мали вирішальне значення в польсько-радянській війні. Перемога у Варшавській битві засвідчила здатність поляків відстояти своє право на незалежність. Втім без допомоги українських військ подолати Червону армію було би важче.

Чи там шукають витоки терору?

Останнім часом в нашому суспільстві йде обговорення витоків звірячої поведінки російських окупаційних військ в Україні в триваючій російсько-українській війні. Дехто з істориків та публіцистів вбачає ці витоки в більшовицьких та ширше комуністичних традиціях. Дійсно злочинів та репресій часів більшовицької диктатури можна навести чимало. Але чи були противники більшовизму в цьому плані краще?

Київ у більшовицькому вирі

Минуло 104 роки звідтоді, коли армія Української Народної Республіки дала бій у протистоянні з нестримною силою більшовиків, що наступала на українські землі з одним-єдиним гаслом: "Дайош Кієв! Смєрть Центральной Радє і єйо защітнікам", а командуючий російськими військами Михайло Муравйов, що пізніше влаштує терор в українській столиці напише: "Ету власть ми нєсьом на остріях своіх штиков"