Особиста трагедія людей, які вчиняли людоїдство у роки Голодомору

ГДА МВС України Фонд 32, оп. 1, спр. 15205

Напевно немає дорослої людини, яка не чула від бабусі чи дідуся про людоїдство у роки Голодомору. Проте, говорячи про цю тяжку, лякаючу і складну тему, надзвичайно важливо оперувати мовою фактів. І найбільшим джерелом знань про це явище є документи Галузевого державного архіву Міністерства внутрішніх справ України, в якому справи канібалів зібрані у окремий фонд. Це понад 1000 архівних слідчих справ, заведених у роки Голодомору та які збереглись до наших днів. А також списки справ, які були знищені за строками давності. Вказані списки дають нам коротку інформацію про ще таку ж кількість справ, яка раніше зберігалась в архіві.

Зі сторінок вказаних справ перед нами постає картина мороку, яка панувала на території України. З метою об'єктивного детального вивчення цього явища, науковці системи МВС детально дослідили вказані справи та відновили картину та обставини тих подій.

Попіл з фаланг кінцівок жертви людоїдства, підшитий у якості речового доказу у справі. Попіл загорнутий у газету, яка розповідає про досягнення радянського будівництва

ГДА МВС України Фонд 32, оп. 1, спр. 15582, (конверт)

Одразу кидається в очі, що влада та слідчі не були готові до швидкого масового наростання явища канібалізму, тому діяли по ситуації. Спочатку для запобігання поширенню інформації про надзвичайні події, розслідування справ передали Державному політичному управлінню. Переважна більшість справ розслідувалась поспіхом, тому справи мають невелику кількість аркушів. Справи фабрикувались у тому ключі, що голодуючі самі винні в тому, в якому положенні вони опинились, при цьому факт голоду слідчими ігнорується повністю. В окремих справах долучались абсурдні висновки лікарів, які констатували, що людоїди перебувають у нормальному психічному стані, а тому цілком осудні.

ГДА МВС України. Ф. 32. оп. 1. спр. 15229. Арк. б.н.

З метою запобігти поширенню людоїдства їх засуджували Трійки при колегії ДПУ УСРР до розстрілу. Проте це не допомогло і не зупинило голодний канібалізм. Тому, починаючи з серпня 1933 року попередні вироки про розстріл почали масово замінювати на 10 років таборів.

Свідчення канібалки про голодування як головний мотив до людоїдства

ГДА МВС України Фонд 32, оп. 1, спр. 15597

Декілька десятків архівних справ містять пізніше підшиті документи з установ ГУТАБ, які дозволяють прослідкувати де саме відбували покарання засуджені за людоїдство.

Більша частина засуджених відбувала покарання в Біломорсько-Балтійському таборі НКВС, а також на інших великих будівництвах, зокрема в Байкал-Амурському, Норільському та інших таборах. З огляду на виснажений стан, їх залучали до менш фізично-тяжких робіт: шиття, сільськогосподарських робіт тощо.

Слід зазначити, що перебування в ГУТАБ для засуджених було кращим, ніж життя в українському селі в роки Голодомору. Ув'язнені отримували пайок і могли мінімально харчуватись. Це дозволило їм поступово покращити свій вкрай виснажений фізичний стан. Переважна більшість засуджених за канібалізм відзначалася високою працездатністю, швидким опануванням різних спеціальностей, відповідальним ставленням до доручених завдань, дотриманням порядку в побуті та роботі.

Анкета засудженої Біломорсько-балтійського табору НКВС, яка подається на умовно-дострокове звільнення. В анкеті наведена табірна характеристика засудженої у 1933 році за канібалізм жінки, яка перевиконує норму виробництва, виготовляє якісну продукцію та служить прикладом для інших засуджених

ГДА МВС України Фонд 32, оп. 1, спр. 14680, арк. 47. зв

Говорячи про випадки голодного канібалізму, перш за все потрібно відійти від ореолу страху, злочинності та інших ярликів, які комуністичний режим навішав на цих людей. Документи та спогади очевидців свідчать, що засуджені намагалися проявляти турботу про своїх рідних на території України, пересилаючи їм частину свого заробітку. Також вони клопотали про перегляд вироків трійок щоб повернутись додому.

Зафіксовані у мемуарах свідчення очевидців, які відбували покарання в ГУТАБ поруч з людоїдами з України свідчать, що у таборах вони продовжували тяжко психологічно переживати через скоєне під час Голодомору.

Спогади

Засуджена за шпигунство польська мемуаристка Ольга Мейн згадувала, що її відправили у якості наглядачки до Соловецького табору. Вона побоювалася туди їхати, оскільки там тримали "українських людожерок", яких на той час було близько трьохсот осіб. Однак її побоювання не виправдалися:

"Паніка і страх перед зустріччю з людожерками швидко пройшли: вистачило побачити тих нещасних, напівголих і босих українок. Їх тримали у старих монастирських будівлях: у багатьох з них були роздуті від голоду животи, і чимало були душевнохворими.

Я піклувалася про них, вислуховувала їхні спогади та таємниці. Вони розповідали, як їхні діти помирали з голоду, а вони, на межі голодної смерті, готували трупи власних дітей та їли. Це сталося, коли вони перебували у стані голодного шоку. Пізніше, коли вони усвідомили що відбулося, то збожеволіли.

Я співчувала їм, намагалася оточити їх турботою, я знаходила для них теплі слова, коли починали побиватися. Якийсь час це допомагало. Вони заспокоювалися, починали плакати, і я плакала разом з ними...".

Репресована дитяча письменниця Євгенія Фьодорова у своїх мемуарах зафіксувала, що після Соловків українок, засуджених за людоїдство та які визнавалися непридатними для важких робіт, зокрема лісозаготівлі, переправляли в Біломорсько-Балтійський табір НКВС. Письменниця особисто товаришувала та дружила з багатьма такими українками та згадувала:

"З багатьма українками я познайомилася досить близько і навіть подружилася. Дехто дійсно їв трупи. Розповідали вони про це здригаючись і зі сльозами. Більшість мала дітей і рятувалась від голодної смерті заради них… Жах пережитого залишився з ними на все життя.

Я не розуміла і зараз не розумію, чому за це нещастя, потрібно було ще карати в'язницею?

***

На фабриці це були кращі працівниці, які виготовляли продукцію високої якості, без жодних недоліків, і робили майже по дві норми за зміну…

… українки, потрапивши до табору, де можна було заробити зайву копійку і надіслати її додому, просто ожили. Вони були жінками роботящими, толковими, швидко освоїли електричні машинки, зрозуміли ідею та вигоди госпрозрахунку і швидко здолали норми".

Війна та повернення на свободу

Засуджені звертались із клопотаннями про перегляд вироків, проте лише в одиничних випадках їм скорочували термін ув'язнення. А після 22 червня 1941 р. з початком бойових дій в'язні взагалі втратили таку можливість. Їх евакуйовували на схід для подальшого використання у якості майже дармової робочої сили. Календарні терміни відбування покарання у більшості в'язнів цієї категорії закінчувалися у 1943 році.

Маршрут евакуації в'язнів Біломорсько-Балтійського табору НКВС у зв'язку з початком бойових дій

На сторінках томів Національної книги пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні знаходимо свідчення про те, що після відбування терміну ув'язнення засуджені мусили повертатись до звичайного життя, працювати та заробляти на прожиття як і всі інші. І деякі з них повертались додому. Наприклад, мешканка Миргородського району повернулась до рідного села, будучи вже одруженою та маючи інше прізвище. У Полтавському районі чоловік також повернувся до свого села та працював у бригаді. Подібний випадок зафіксований і в Уманському районі, де жінка повернулась додому і жила в селі до кінця свого віку.

Після таборів

Ув'язнені за канібалізм хотіли і повертались додому, намагались реінтегруватись в суспільство, влаштовуватись на роботу. Одним це вдавалося, інші мусили змінити місце проживання, що могло бути обумовлене спогадами, осудом сусідів тощо. Таким чином, зі сторінок архівних справ і спогадів перед нами постають нещасні люди, яким спочатку не пощастило бути доведеними комуністичним тоталітарним режимом до зубожіння, потім до крайніх станів психіки та голодного канібалізму, далі понести за це покарання і жити з цим усе подальше життя.