Корона для сина чоботаря. Завдяки чому й кому французький маршал став засновником династії шведських монархів
Засідання риксдагу, який зібрався влітку 1810 року в провінційному Еребру, вважають поворотним в історії новочасної Швеції. Адже саме на ньому новим кронпринцем обрали Жана Батиста Бернадота, який взяв собі ім'я Карл Юхан. І надалі, за рішенням депутатів, шведський престол мали успадковувати саме його нащадки – тож династія Бернадотів і досі перебуває при владі в цій країні. За походженням кронпринц був не шведом, а французом. До того ж не мав ані краплі королівської крові. Навіть не був вродженим шляхтичем, бо походив з родини чоботаря.
Засідання риксдагу, який зібрався влітку 1810 року в провінційному Еребру, вважають поворотним в історії новочасної Швеції. Адже саме на ньому новим кронпринцем обрали Жана Батиста Бернадота, який взяв собі ім'я Карл Юхан (втім, Юхан – це і є Жан). І надалі, за рішенням депутатів, шведський престол мали успадковувати саме його нащадки – тож династія Бернадотів і досі перебуває при владі в цій країні.
За походженням кронпринц був не шведом, а французом. До того ж не мав ані краплі королівської крові – ані шведської, ані будь-якої іншої. Він навіть не був вродженим шляхтичем, бо походив з родини чоботаря, який зробив чиновницьку кар'єру в провінційному містечку По. Втім, батько Жана Батиста рано помер, і, щоб прогодувати родину, хлопцю довелося записатися до армії. Хоча за часів "старого режиму" він міг дослужитися хіба що до звання сержанта.
Все змінила революція, яка відкрила шлях "нагору" здібним вихідцям із третього стану. А Бернадот був не просто здібним, а справді талановитим воєначальником. Певний час він навіть суперничав з Бонапартом. Втім, конкурент виявився спринтішим. І не лише в політиці. Скажімо, швидко поміняв наречену - доньку марсельського торгівця шовком Дезіре Кларі - на Жозефіну Богарне, що мала зв'язки з вищими посадовцями. А Дезіре вийшла заміж за передбачливішого, як виявилося згодом, Бернадота.
Зрештою, сестра Дезіре, Жюлі, побралася з Жозефом Бонапартом. Тож Жан Батист навіть породичався з Наполеоном. А за Директорії його призначили військовим міністром. Посаду цю він, щоправда, втратив після бонапартистського перевороту. Проте визнав новий режим, став сенатором, з проголошенням імперії - маршалом, а після Аустерліца – ще й князем Понтекорво.
Під час війни з Пруссією саме Бернадот прийняв капітуляцію Гебхарда Блюхера під Любеком. Тоді в полон до нього потрапила тисяча шведських вояків, яких воєначальник просто відпустив на батьківщину. Втім, після Ваграма Наполеон відправив родича в "почесну відпустку".
Саме тоді до нього і надійшла несподівана пропозиція. Щоправда, несподіваною вона була… і для багатьох шведів.
В цій країні напередодні теж відбулася революція. В березні 1809 року заарештували та змусили зректися престолу Густава IV Адольфа, чиї абсолютистські схильності дратували підданих.
В червні того ж року була ухвалена нова конституція, королем проголосили дядька скинутого монарха – Карла XIII, а самого Густава IV та його нащадків позбавили права на престол.
Злостивці, звісно, були впевнені, що за переворотом стоять зовнішні сили, адже нова влада насаперед поквапилися завершити війни, "успадковані" від попередників. З Данією, Францією, але насамперед з Росією, яка відібрала у шведів Фінляндію. За парламентського правління XVIII століття царські агенти досить вільно почували себе в країні – тож в Петербурзі, вочевидь, сподівалися на відновлення свого впливу.
Втім, архітектори нового режиму демонстрували більшу прихильність до Франції з Данією. Оскільки Карл XIII не мав дітей, риксдаг обрав кронпринцем саме данця - Крістіана Августа. Той приїхав до Швеції, змінив ім'я на Карл Август, але під час маневрів у Квідінгу невдало впав з коня. Та помер.
В загибелі спадкоємця престолу підозрювали прихильників відстороненого від влади Густава IV. А новим кронпринцем планували зробити знову таки данця - старшого брата загиблого Фредеріка Крістіана. Щоправда, цю кандидатуру вирішили узгодити ще й з Наполеоном, який на той час вже перетворився на гегемона Європи.
До Парижа – з листом, адресованим французькому імператору – вирушив лейтенант Карл Мернер. Виявилося, що Наполеон не проти. Але в хвацького лейтенанта раптом з'явилася інша ідея. Або ж цю ідею йому підказали. Запросити на престол когось з полководців французького володаря. Не без надії, що той допоможе відвоювати тільки-но втрачену Фінляндію.
Кандидатура Бернадота, схоже, була в списку першою – про шляхетність маршала у ставленні до шведів Мернеру колись розповідав його брат. Залишалося домогтися аудієнції в маршала та озвучити пропозицію. Бернадот Мейнера прийняв. Здалося, був заскочений. Та сказав, що має порадитися. З імператором.
Він і справді невдовзі мав зустріч з Наполеоном. Той, почувши про ідею, спочатку вирішив скористатися підказкою та запропонував корону своєму пасинку Єжену Богарне. Той відмовився. Тож заперечувати проти кандидатури Бернадота в імператора ніби й не було підстав – але він вирішив, що краще з цим визначитися самим шведам.
Проте Наполеон був не єдиним, з ким маршал "вирішив порадитися". Бернадот зустрівся ще й з резидентом царської розвідки в Парижі Олександром Чернишовим. Якого, за його власними звітами, запевнив, що є "другом Росії" і сподівається, що Швецію очолить людина, в якій цар може бути впевненим.
Коли Мернер повернувся до Стокгольма, Карл XIII наказав його арештувати. За самоуправство. І почав готуватися до оголошення кронпринцем Фредеріка Крістіана. Але в останній момент в Швеції з'явився колишній консул Франції в Гетеборзі Жан-Антуан Фурньє. Який "переконав" депутатів в перевагах кандидатури Бернадота з використанням усіх можливих стимулів, враховуючи грошові.
Чи стояв це цим атракціоном нечуваної щедрості сам Бернадот, або ж втрутилися "невідомі доброзичливці" - результат в будь-якому разі був приголомшливим. Кандидатура пройшла "на ура". Показово, що російському послу Яну Пітеру (Петру) Сухтелену суворо наказали жодним чином не виявляти якоїсь симпатії до маршала. Втім, не варто вважати, що Фурньє "всіх купив" – зрештою, він був офіційним представником французького уряду, і вже тому його агітацію сприймали як свідчення підтримки Бернадота Наполеоном.
Це вже після свого обрання кронпринц спеціальним листом подякував царю - за його позицію напередодні виборів. А коли Наполеон почав з Росією війну – не став долучатися до походу і навіть не спробував повернути Фінляндію, про що так мріяв Мернер та його однодумці. А за кілька років взагалі приєднався до антифранцузької коаліції. Отримавши як "приз" Норвегію, яку відібрали в не такої передбачливої Данії.
Утім, схоже, на цьому свої зобов'язання перед друзями Бернадот вважав вичерпаними. Та зосередився на керівництві країною, яку вже вважав своєю. В чому, між іншим, досяг і справді великих успіхів. За легендою, вже після смерті на його тілі знайшли тату з гаслом "смерть королям!". Яке, схоже, залишилося ще з тих часів, коли Бернадот ще не опанував як слід мистецтво бути передбачливим.
