Постріл в опері. Хто стояв за змовою проти Густава III
16 березня 1792 року шведський король Густав III приїхав до Королівської опери на стокгольмській площі Слотсбакен, де був запланований бал-маскарад. Приїхав він трохи раніше, щоб встигнути повечеряти в дружньому колі до початку балу. Саме під час вечері монарх отримав лист від доброзичливця, в якому той попереджав про змову, учасники якої планують вбити короля саме під час маскараду. Та благав Густава III під будь-яким приводом відкласти його проведення.
16 березня 1792 року шведський король Густав III приїхав до Королівської опери на стокгольмській площі Слотсбакен, де був запланований бал-маскарад. Приїхав він трохи раніше, щоб встигнути повечеряти в дружньому колі до початку балу. Саме під час вечері монарх отримав лист від доброзичливця, в якому той попереджав про змову, учасники якої планують вбити короля саме під час маскараду. Та благав Густава III під будь-яким приводом відкласти його проведення.
Згодом з'ясувалося, що доброзичливцем був один з учасників змови, Карл Понтус Ліллєгорн. Проте король вже не вперше отримував попередження, хоча, можливо, і настільки детальні. Тому лише зауважив, що в разі загибелі кращого місця для цього, аніж театр, годі й шукати.
Попри вмовляння, він, відмовився навіть одягнути захисний жилет. Навпаки, навмисно з'явився у королівській ложі – так, щоб усі побачили, що він присутній. А потім вирушив до зали, ледь сховавши обличчя за маскою. Втім, його цілком можна було впізнати за великим знаком Ордена Серафима на грудях.
В залі була справжня тиснява, і навіть королю треба було протискатися через натовп. Та врешті вони буквально зіштовхнулися з кількома людьми у темних масках. Один з яких спрямував пістолет просто на короля.
Пролунав постріл – але його звук у загальному шумі мало хто почув. Та й ті, хто почув цілком, цілком могли прийняти його за вибух хлопавки.
По суті увагу до того, що сталося, привернула… людина з пістолетом, яка кинула зброю та закричала "вогонь!", сподіваючись, вочевидь, викликати паніку серед присутніх. Лише тоді охоронці кинулися до короля і почули від нього слабке "я поранений".
Він і справді був лише поранений. До того ж у стегно. Бо саме в момент пострілу відхилився. Медики, які оглянули короля у палаці, куди його негайно відвезли, з'ясували, що зловмисних стріляв дробом, змішаним з цвяшками для шпалер, - вочевидь для того, що зробити рану рваною.
Втім, вона занепокоєнь в лікарів спочатку не викликала. Король мужньо переніс всі маніпуляції і принаймні тиждень після подій в опері був жвавим та бадьорим – або ж майстерно це вдавав. Проте потім його самопочуття різко погіршилося, додалися ще й симптоми якогось вирусного захворювання – і з лічені дні король помер. Судячи з усього – від зараження крові.
"Людину з пістолетом" арештували вже на наступний день після маскараду. Ним виявився колишній паж короля Якоб Анкарстрем. Він спочатку відпирався, але коли почув про затримання інших учасників змови, взяв провину на себе.
Сам Густав III, щоправда, навіть помираючи зізнався - він не вірить у версію про те, що "прекрасний Анкарстрем" був вбивцею. Мовляв, "людина з таким красивим обличчям просто не здатна на подібне" - чим лише додав приводів говорити, що чоловіками він цікавився більше, ніж жінками.
Втім, згодом інший учасник змови Адольф Ріббінг стверджував, що на курок Анкарстрем і справді натиснути не наважився. А фатальний постріл зробив він, Ріббінг. Він нібито від самого початку не був впевнений в співучаснику, тож пішов на бал разом з ним і був поруч "в той самий" момент.
Є й версія, що короля вбив… хірург Даніель Тель. Який свідомо не став правильно лікувати монарха, а то й поклав до рани смертельну отруту. Мовляв, в нього теж були причини ненавидіти короля. А може він був учасником все тієї ж змови і мав "проконтролювати", щоб усе пішло за планом, а в разі чого "доробити" незроблене іншими.
Втім, у переліку тих, кого офіційно підозрювали в участі у змові, Теля не було. На відміну від Анкарстрема, Ріббінга і Ліллєгорна. Втім, були інші, й доволі гучні імена – Юхан Туре Більке, Якоб та Юхан Енгельстроми, Карл Огюстен Еренсверд, Клас Фредерік Горн, Карл Фредрик Пехлін… По суті це були представники найвищої знаті (змову часто називають аристократичною), незадоволені всевладдям монарха.
Втім, якщо й називати змову аристократичною, то не варто її мотиви зводити лише до вузькостанових. Бо її учасники обурювалися не так обмеженням власних привілеїв, як зневагою короля до парламенту – який керував Швецію щонайменше півсторіччя.
Той же Анкарстрем після арешту заявив, що Густав III порушив клятву бути "першим громадянином серед рівних" та поставив себе вище за конституцію і, таким чином, став "ворогом держави і народу".
Цікаво, однак, що й ці слова король вимовив вже після державного перевороту 1772 року, який поклав край "добі свобод" та повернув Швецію до абсолютизму. А 1789-му, домігшись ухвалення "Акту єднання і безпеки" Густав III ще більше зміцнив режим особистої влади і фактично "обнулив" парламент.
З іншого боку, попри великий список підозрюваних у змові, стратили врешті-решт Анкарстрема. Решта відбулися засланням, висилкою з країни або ж… взагалі не були покарані. Чому? Можливо тому, що Ріббінг під час допиту почав розповідати, що Анкарстрем отримував гроші… в брата короля, Карла? Який після смерті Густава III став регентом, а потім і королем.
Між іншим, лікар померлого монарха, коли зрозумів, що фінал близько, насамперед закликав його… помиритися з Карлом. А той навпаки, вніс до заповіту пункт, який обмежував його майбутні повноваження як регента – як виявилося дарма, бо Карл домігся визнання чинним заповіту без правок.
Звісно, не обійшлося без чуток про зовнішнє втручання. Поширювали навіть плітки про глобальну змову французьких якобінців, що нібито планували вбивство усіх європейських володарів. А Густав III якраз збирав "хрестовий похід" проти революціонерів і навіть взяв на цей проект гроші в Росії.
Що насправді було доволі дивним жестом. Адже з Катериною II в короля стосунки довгий час не складалися – за будь-якої нагоди вона "шведського брата" принижувала, натякаючи на його слабкість, "жіноподібність" та навіть інтелектуальну неспроможність.
Втім, як це часто буває, всі ці кпини мали й цілком зрозуміле політичне підґрунтя. Адже до перевороту 1772 року росіяни почували себе в Швеції як вдома, використовуючи парламентську боротьбу у своїх інтересах. Ватажками партій – серед яких був вже загаданий Пехлін – керували за допомогою звичайних хабарів.
Густав III поклав цьому край. Більше того, вступив з Росією у війну, яка формально закінчилася відновленням "довоєнного стану", проте з одним-єдиним винятком – Петербург більше не міг втручатися у внутрішні справи його королівства.
А той намагався – навіть під час війни влаштували так званий "Аньяльський заколот" серед військових – так, з вимогами, як ви вже, мабуть, здогадалися "обмежити королівське всевладдя" і замиритися з Росією.
Після війни, щоправда, із Стокгольмом навіть уклали союз. Але зрештою, хіба субсидію "на боротьбу з французькою революцією" не можна розглядати і як своєрідний хабар – тільки призначений вже не парламентським ватажкам, а самому королю?
Та й хто сказав, що "старим друзям", таким як Пехлін, в цей час перестали платити? Які змови чи заколоти він влаштовував, отримавші гроші, "спонсорів", власне, могло й не цікавити, головне – щоб б він залишався на повідку. Або принаймні удавав це.
