В Україну повернуть останки тещі Євгена Коновальця та Андрія Мельника Марії Федак

У Люксембургу відбулася ексгумація праху Марії Федак – матері Софії Федак-Мельник, дружини Голови ОУН Андрія Мельника.

 

Марія Федак ніколи не прагнула опинитися на передовій великої політики, але історія розпорядилася так, що її родинне гніздо стало колискою українського визвольного руху.

Дружина видатного львівського адвоката Степана Федака, вона виховала вісьмох дітей у дусі безкомпромісного націоналізму. Доля пов'язала Марію з найважливішими постатями українського XX століття: її донька Ольга вийшла заміж за засновника ОУН Євгена Коновальця, а молодша Софія пов'язала своє життя з його наступником - Андрієм Мельником.

Коли Друга світова війна змусила українську еліту рятуватися від московської окупації, Марія Федак разом із родиною доньки Софії опинилася в еміграції. Притулком для них став затишний Люксембург. Саме там, у маленькій європейській країні, знесилена роками поневірянь Марія відійшла у вічність.

Її поховали на міському цвинтарі Боневуа (Bonnevoie) у місті Люксембург. Ця могила стала сакральним місцем для Андрія та Софії Мельників. Голова ОУН А. Мельник надзвичайно поважав свою тещу, вважаючи її втіленням шляхетної української матері, яка віддала все заради майбутнього України.

Коли у 1964 році Андрій Мельник відійшов у засвіти, його поховали поруч із Марією. За кілька десятиліть, у 1990 році, до них приєдналася і Софія, яка присвятила залишок свого життя збереженню пам'яті про чоловіка та розбудові Жіночої Громади в еміграції.

Протягом майже шістдесяти років ця скромна родинна могила на люксембурзькому цвинтарі Боневуа - де пліч-о-пліч спочивали Марія Федак, Андрій та Софія Мельники - залишалася місцем паломництва українців з усього світу. Проте ідея повернути лідерів визвольних змагань на рідну землю ніколи не згасала.

Зрештою, Андрій Мельник та його дружина Софії вже в Україні. Незабаром, як і побажала родина, у Львів повернеться Марія Федак - жінка, яка виростила дружин для двох провідників Нації, виконала свою тиху, але монументальну місію - вона дала українському рухові надійний тил і жертовну відданість, яка витримала випробування чужиною і часом.

Василь Пачовський: "Позбираймо кости наших героїв кидані тиранами по чужих країнах". Маніфест Василя Пачовського про Національний український Пантеон

"У Київі мусить станути Національний україньский Пантеон, мусим позбирати і зложити в Київі кости усїх своїх борцїв-мучевиків, розсипані по цїлім просторі від Білого до Чорного моря! Мусим поставити сьвятиню з вівтаром ідеї, яка має пронизатися євом всі одиницї нашого народу!"

Катерина Даценко: Хвилина мовчання. Історія щоденного ритуалу

Під час війни – у лісах, криївках – Українська повстанська армія завмирає на "Загальне вшанування трихвилинною мовчанкою пам'яті всіх поляглих вояків УПА та учасників збройного підпілля, які загинули у рр. 1942–1947". Це цитата зі Святочного наказу, в якому є Інструкція відзначення п'ятиріччя Свята УПА, 14 жовтня 1947 року. Але виявилося, що документ від 1947 року – не найдавніший.

Олексій Мустафін: Останній трибун Рима. Любові й ненависті Коли ді Рієнцо

Історія знає чимало прикладів, коли народний улюбленець здобуває владу - і перетворюється на деспота та здирника. А після смерті про нього згадують як про героя-мрійника й зводять йому пам'ятники. Саме так сталося з Ніколо Габріні, більше відомого у світі під іменем Кола ді Рієнцо.

Олексій Мустафін: По каву на Страдуні. Військова авантюра, яка зламала Югославію

Однією з ключових подій хорватської Війни за незалежність і розпаду "другої" Югославії стала облога Дубровника. Міста, яке ще з 1972 року було демілітаризоване і формально перебувало під захистом ЮНЕСКО. Попри це командування югославської армії вирішило встановити над ним військовий контроль. Надто спокусливою йому здавалася перспектива "відрізати" від Хорватії усю Південну Далмацію.