Спецпроект

Архіви КГБ намагаються зробити зброєю у політичній грі

Напередодні виборів використали архіви КДБ, але подали їх украй некоректно. Історики мають захищатися від таких спроб утягнути їх у політику. А архіви треба робити прозорими і зрозумілими.

Історію в Україні вперто хочуть зробити служницею політики.  Тому не менш впертим має бути спротив істориків проти позбавлення права на професію. Написати цю статтю змусила публікація на блозі Тараса Кузя "КДБ, СБУ та віртуальні ''націоналісти'': Варта Руху-Cоціал-національної партії України-Свобода". 

Мої особисті політичні симпатії (до яких не належить ані ВО «Свобода», ані Олег Тягнибок) чи антипатії не мають жодного відношення до нижчеподаного. Просто не можу мовчати, коли зустрічаюся із вкрай некоректною подачою матеріалу.

Тож писатиму як історик та архівіст, який мав нагоду протягом багатьох років працювати з документами КГБ. 

Перша, доволі розлога, але найважливіша цитата з допису Тараса Кузя: "57 сторінковий pdf-файл, який ви бачите, є частиною архівної колекції, відомої під назвою "Папка 48". "Папка 48" містить матеріали, зібрані диверсійним підрозділом, відомим як "Загін 3", який діяв під керівництвом Комітету державної безпеки (КДБ) Української РСР в останні роки існування Радянського Союзу.

Головною метою "Загону 3" був контроль за протестними рухами - культурними, соціальними, екологічними чи загальнополітичними - шляхом проникнення в їхні організації, які виникали в Україні в той час (1989-1991 роки)". 

Саме в цьому першому абзаці зосереджено чи не найбільше історичних помилок.

"Архівна колекція, відома під назвою "Папка 48" насправді є 48 томом літерної справи № 339 "Виявлення і упередження діяльності супротивника, спрямованої на формування незаконних збройних формувань" (це кожен може прочитати на 1 та 34 сторінці файлу).

"Диверсійний "Загін 3"  насправді є відомим Третім Управлінням КГБ УРСР, створеним в 1983 році. Спочатку його завданням було контрозвідувальне забезпечення МВС і військових комісаріатів, згодом - боротьба з організованою злочинністю. (Див. «Путівник. Галузевий державний архів СБУ»).

"Варта Руху" та інші "незаконні воєнізовані формування" були в компетенції цього управління. А проникнення в ряди протесних організацій національно-демократичного руху, яке Тарас Кузьо приписує міфічному "Загону 3", було завданням для всієї системи КГБ.

Також з  файлу видно, що справа - літерна. А літерні справи - це ті, які накопичували документи з конкретної теми зацікавлення органів.  (див. Контрразведывательный словарь. - Высшая краснознаменная школа Комитета Государственной Безопасности при Совете Министров СССР им. Ф. Э. Дзержинского 1972 г.). 

Історикам ж відомо, що на агентів заводили агентурні справи ("Личное дело внештатного сотрудника органов КГБ"), а не літерні, що по суті були справами спостереження.

Виявити те, що обкладинку агентурної справи перероблено і використано для літерної (мабуть, за браком бланків) читачу дозволяє перша сторінка (де видно, як вручну переробляли бланк) і 34 сторінка (де чітко вказується тип справи).

Кузьо пише, що "Папка 48" повідомляє "про агента з позивним "Волонтер", який зміг не лише увійти до складу "Варти Руху", а й очолити її.

Натомість в опублікованих документах людина під псевдонімом "Волонтер" згадана лише раз і лише як "об'єкт ДОП Управління 3 КГБ".

Відомо, що ДОП - це "дело оперативной проверки", яке заводилося на тих, кого КГБ підозрював в проведенні ворожої Радянському союзу роботи, що потребувало спеціальної агентурно-оперативної перевірки (раніше, у 1930-ті роки ДОП мав дещо інше значення "Дело оперативного производства - тобто справа, в яку вносилися матеріали про те, як проходило слідство).

Тобто "об'єкт ДОП" - це особа, якою цікавилися органи безпеки, але не агент.

Цілком можливо, що згодом він міг стати агентом і тоді на нього мало бути заведене "Личное дело внештатного сотрудника органов КГБ", але про це немає інформації в опублікованих документах.

З цього можна зробити висновок, що мова йде про спостереження з боку КГБ,  а не про діяльність агента.

Тож стаття, яка передує документам, радше заплутує читача, аніж допомагає розібратися.

Очевидно, спроби використати історичні документи в політичних "розборках" будуть актуальними, поки вони залишатимуться таємними і важкодоступними. Тільки через повне відкриття архівів, їх фахове роз'яснення ми зможемо звільнити історію від принизливої ролі служниці політики.

Проте публікація Тараса Кузя має дуже важливий позитивний момент. Подані документи майже певно є справжніми, а тому проливають світло на важливу сторінку нашої історії.

Крім того, вони є документальним підтвердженням, що колишній керівник КГБ України Микола Галушко таки вивозив документи у Москву - а це означає, що вирвані з українських архівів сторінки нашої історії ще десь існують і чекають своїх дослідників.

Володимир В'ятрович: "Волинь" vs "Катинь"

Здавалося, після пов'язаної з "Катинню" Смоленської трагедії 2010 року вона стане ще потужнішим символом, який єднатиме минуле і сучасність. Але на той момент "Катинь" уже активно витіснялася із суспільної свідомості іншою історичною темою – "Волинь". Події польсько-українського конфлікту в роки Другої світової (зведені до простої формули "Волинь-43") стали головною темою спочатку історичної публіцистики, а відтак – історичної політики.

Ігор Кравець: Дві Волині в одній

Польський Сейм проголосував закон, що встановлює нове державне свято — «День пам’яті про поляків — жертв геноциду, скоєного ОУН-УПА на Східних Кресах Другої Речі Посполитої». Сама назва — неоколоніяльна, і автор закону — давній прихильник кремлівських наративів, утім член «антикачинської коаліції» Дональда Туска, Тадуеш Самборський. Єдиною, хто утрималася під час голосування, була Александра Узнанська-Вісьнєвська. Усі інші — «за». Рідкісний, але як же виразний колоніяльний консенсус у польському Сеймі.

Богдан Червак: Останній президент УНР на вигнанні. Миколі Плав’юку – 100 років(?)!

5 червня 1925 року, за іншими даними 1927 року, народився останній президент УНР на вигнанні, голова ОУН Микола Плав’юк. Якщо припустити, що вірна дата – 5 червня 1925-го, то цьогоріч йому виповнюється сто років!

Віталій Скальський: День народження та невідомі фото крутянця Григорія Піпського

Постать Григорія Піпського для зацікавлених не потребує особливого представлення. Традиція говорить, що саме він - галичанин Григорій Піпський – під час розстрілу росіянами-більшовиками після бою під Крутами наприкінці січня 1918 року заспівав «Ще не вмерла Україна…».