Архіви КГБ намагаються зробити зброєю у політичній грі

Історію в Україні вперто хочуть зробити служницею політики.  Тому не менш впертим має бути спротив істориків проти позбавлення права на професію. Написати цю статтю змусила публікація на блозі Тараса Кузя "КДБ, СБУ та віртуальні ''націоналісти'': Варта Руху-Cоціал-національної партії України-Свобода". 

Мої особисті політичні симпатії (до яких не належить ані ВО «Свобода», ані Олег Тягнибок) чи антипатії не мають жодного відношення до нижчеподаного. Просто не можу мовчати, коли зустрічаюся із вкрай некоректною подачою матеріалу.

Тож писатиму як історик та архівіст, який мав нагоду протягом багатьох років працювати з документами КГБ. 

Перша, доволі розлога, але найважливіша цитата з допису Тараса Кузя: "57 сторінковий pdf-файл, який ви бачите, є частиною архівної колекції, відомої під назвою "Папка 48". "Папка 48" містить матеріали, зібрані диверсійним підрозділом, відомим як "Загін 3", який діяв під керівництвом Комітету державної безпеки (КДБ) Української РСР в останні роки існування Радянського Союзу.

Головною метою "Загону 3" був контроль за протестними рухами - культурними, соціальними, екологічними чи загальнополітичними - шляхом проникнення в їхні організації, які виникали в Україні в той час (1989-1991 роки)". 

Саме в цьому першому абзаці зосереджено чи не найбільше історичних помилок.

"Архівна колекція, відома під назвою "Папка 48" насправді є 48 томом літерної справи № 339 "Виявлення і упередження діяльності супротивника, спрямованої на формування незаконних збройних формувань" (це кожен може прочитати на 1 та 34 сторінці файлу).

"Диверсійний "Загін 3"  насправді є відомим Третім Управлінням КГБ УРСР, створеним в 1983 році. Спочатку його завданням було контрозвідувальне забезпечення МВС і військових комісаріатів, згодом - боротьба з організованою злочинністю. (Див. «Путівник. Галузевий державний архів СБУ»).

"Варта Руху" та інші "незаконні воєнізовані формування" були в компетенції цього управління. А проникнення в ряди протесних організацій національно-демократичного руху, яке Тарас Кузьо приписує міфічному "Загону 3", було завданням для всієї системи КГБ.

Також з  файлу видно, що справа - літерна. А літерні справи - це ті, які накопичували документи з конкретної теми зацікавлення органів.  (див. Контрразведывательный словарь. - Высшая краснознаменная школа Комитета Государственной Безопасности при Совете Министров СССР им. Ф. Э. Дзержинского 1972 г.). 

Історикам ж відомо, що на агентів заводили агентурні справи ("Личное дело внештатного сотрудника органов КГБ"), а не літерні, що по суті були справами спостереження.

Виявити те, що обкладинку агентурної справи перероблено і використано для літерної (мабуть, за браком бланків) читачу дозволяє перша сторінка (де видно, як вручну переробляли бланк) і 34 сторінка (де чітко вказується тип справи).

Кузьо пише, що "Папка 48" повідомляє "про агента з позивним "Волонтер", який зміг не лише увійти до складу "Варти Руху", а й очолити її.

Натомість в опублікованих документах людина під псевдонімом "Волонтер" згадана лише раз і лише як "об'єкт ДОП Управління 3 КГБ".

Відомо, що ДОП - це "дело оперативной проверки", яке заводилося на тих, кого КГБ підозрював в проведенні ворожої Радянському союзу роботи, що потребувало спеціальної агентурно-оперативної перевірки (раніше, у 1930-ті роки ДОП мав дещо інше значення "Дело оперативного производства - тобто справа, в яку вносилися матеріали про те, як проходило слідство).

Тобто "об'єкт ДОП" - це особа, якою цікавилися органи безпеки, але не агент.

Цілком можливо, що згодом він міг стати агентом і тоді на нього мало бути заведене "Личное дело внештатного сотрудника органов КГБ", але про це немає інформації в опублікованих документах.

З цього можна зробити висновок, що мова йде про спостереження з боку КГБ,  а не про діяльність агента.

Тож стаття, яка передує документам, радше заплутує читача, аніж допомагає розібратися.

Очевидно, спроби використати історичні документи в політичних "розборках" будуть актуальними, поки вони залишатимуться таємними і важкодоступними. Тільки через повне відкриття архівів, їх фахове роз'яснення ми зможемо звільнити історію від принизливої ролі служниці політики.

Проте публікація Тараса Кузя має дуже важливий позитивний момент. Подані документи майже певно є справжніми, а тому проливають світло на важливу сторінку нашої історії.

Крім того, вони є документальним підтвердженням, що колишній керівник КГБ України Микола Галушко таки вивозив документи у Москву - а це означає, що вирвані з українських архівів сторінки нашої історії ще десь існують і чекають своїх дослідників.