Спецпроект

In Memoriam. Пасіонарія: поетеса і дисидентка Ірина Калинець

Вістки про її хворобу кружляли по Львову вже давно, і щоразу, бачачи п. Ірину на громадських зібраннях знову, ми всі мимоволі відчували полегшення: "Ні, все гаразд. Виглядає вона добре, як завжди. Може, якось минеться". Не минулося… У ніч на 31 липня вона відійшла з нашого сьогодення, щоб назавжди залишитися в історії та у вічності.

Ірина Калинець увійшла у громадське життя України в ту пору, коли з-під ідеологічного "асфальту" бурхливо проривався феномен шістдесятництва.

Вона починала з поетичного слова й натхненних дискусій у дисидентських культурологічних клубах. У цих дискусіях Ірина Калинець була незмінним джерелом оригінальних ідей і, за словами Надії Світличної, "найбільше хворіла ‘пракоренями’", тобто захоплювалася скіфською історією та історією давньої Русі.

Епоха шістдесятництва була водночас і її громадянською колискою, і її творчою лабораторією. Це той щасливий випадок, коли творчий дух людини стає плодом своєї епохи і водночас сам її формує.

Померла Ірина Калинець

Уже в той час Ірина Калинець стала символом громадянської стійкості й бійцівської мужності. Проте доля готувала її до ще більших випробувань, оскільки вона без вагання прийняла присуд дисидентської долі: якщо ти здобуваєшся на власний громадянський голос і не каєшся через неминуче зіткнення з ідеологічною машиною, місце тобі – за ґратами.

Арешт Ірини Калинець, як і арешти інших шістдесятників, у тих умовах набував значення українського "нобеля": такими найвищими "преміями" радянська влада відзначала найбільш заслужених.

КГБ проти дисидентів. Сорок років погрому шістдесятників

У таборі Ірина Калинець – знову символ мужності й незламності. Вона була в числі перших, коли йшлося про обстоювання людської гідності й національних та релігійних прав.

Якщо серед чоловіків-політв’язнів "зеківським генералом" був В'ячеслав Чорновіл, серед жінок-політбранок таким генералом, наважуся припустити, була Ірина Калинець. Не перелічити протестів, до яких вона вдавалася за час свого ув’язнення; численними були також і карцери, якими її карали за правдолюбство і вільнодумство.

 

Усі політичні табори знали про їхнє сторозтерзане кохання з чоловіком Ігорем, який також невдовзі опинився за ґратами. Тому й тішилися за них, коли вони нарешті об’єдналися …на спільному засланні в Читинській обл.

Довгих 9 років тривала і їхня розлука з донечкою Дзвениславою. По закінченні заслання з величезними труднощами пробивали собі шлях до рідного Львова.

А тоді почалося останнє буремне 25-ліття Ірини Калинець, сповнене боротьби за релігійні, національні й культурні права українців; натхненної участі в політичному протистоянні з комуністичною владою, активної парламентської діяльності, праці в державній системі освіти.

Її громадський голос звучав завжди потужно, вона обстоювала принципи, яким була вірна до кінця.

Львівська пасіонарія. До ювілею Ірини Калинець

Керівництво Українського католицького університету не раз було об’єктом критики з боку Ірини Калинець, як часом і її похвали. У ці сумні дні прощання зі спочилою ми всі хочемо подякувати їй за цю небайдужість і за відкритість в обстоюванні своєї думки.

Як завжди, в перспективі вічності всі наші земні розбіжності маліють, а голови наші схиляються перед мудрістю Господа, до стіп якого ми складаємо і здобутки наші, і гріхи, і все наше життя.

Молимося, щоб Всевишній упокоїв душу раби Божої Ірини там, де праведні спочивають. Вічная їй пам’ять і Царство Небесне!

Юрій Юзич: Друг "Вовк"

Вбили Андрія Парубія. Як колись Бандеру, Коновальця, Петлюру. Для більшості – це вбивство діючого народного депутата, члена комітету з питань оборони і розвідки. Колишнього спікера українського парламенту, коменданта «Самооборони Майдану», секретаря РНБО. Для меншості це вбивство друга «Вовка» - одного з ключових творців українського молодіжного середовища, яке з кінця 1980-х готувалось не лише до здобуття незалежності України.

Юрій Луценко: "Став для молоді прикладом Чину". Пам'яті Андрія Парубія

Парубій жив метою - захистом української Держави. Всі побутові та політичні розмови він зводив на це. Інколи здавалося, що він по ночах говорив із своїм дідом та стрийками, і звітує їм про кожен крок, щоб не допустити помилок минулих спроб.

Володимир Бірчак, Володимир В'ятрович: Рука радянська на Волині

Фрагменти польських документів 1940-х років, де йдеться про роль совєтів у розпалюванні польсько-українського конфлікту.

Олексій Мустафін: "Відплата за поразку", або навіщо Тохтамиш захопив Москву

26 серпня 1382 року володар Улуса Джучі хан Тохтамиш захопив і спалив Москву. Це сталося лише через два роки після битви на Куликовому полі у верхів'ях Дону, в який місцевому князю Дмитру чи не вперше вдалося взяти гору над великим татарським військом. Тож іноді припускають, що акція Тохтамиша була нічим іншим, як "відплатою за поразку".