Спецпроект

Василь і Славко супроводжують мене все життя

Вірменська справа і українська справа в рамках табору стали нашою загальною справою. Приклад Стуса і Чорновола наслідували українці, росіяни, литовці, латиші, євреї.

Пригадую розмову з Василем Стусом у зоні в Барашево, в Мордовії, напередодні мого звільнення за першим строком [1973].

- Паруйр, ми всі знаємо, що ти керівник Національної об'єднаної партії Вірменії. Як у вас за програмою, можуть бути членами вашої партії не вірмени?

Я відповів, що в статуті це є, але на практиці тільки один випадок був.

Тоді Стус сказав, що хоче оголосити себе членом НОП, але щоб не віддавати честь мені як керівникові кожен раз, хотів би назвати себе членом-симпатиком партії, яка проголосила мету - створення незалежної Вірменії. 

Я просто посміхнувся, але він виявляється все обдумав. Його приклад наслідували українці Роман Семенюк, Ірина Калинець, В'ячеслав Чорновіл, Іван Гель, росіяни потім, Едік Кузнєцов, литовці, латиші, євреї...

Наша національна політична організація перетворилася на інтернаціональну і заслуга в цьому Василя. Патріоти різних республік розуміли нашу боротьбу і ставали поруч. Вірменська справа і українська справа в рамках табору стали нашою загальною справою.

Пригадую такий епізод - у нашу зону перевели Славка Чорновола. Він тримав голодівку.

Виявляється що в 17-й зоні контролером був Чекмарьов - особливо шкідливий тип. Політв'язні, які встали проти цілої імперії, були змушені виступити проти однієї людини. Вони оголосили голодування, але мента не прибрали, а Славка перекинули до нас.

Я думаю, що вони хотіли, щоб він припинив голодування, і тому перевели до Василя Стуса. Саме тут ми й познайомилися. Він був наче напханий енергією, він навіть у зоні бігав, займався спортом. Багато читав, писав, покладену норму - ми шили рукавиці - виконував не за 8 годин, а за три години - решту часу він був зайнятий сам собою.

Ми планували певні дії. Звичайно, в центрі був Чорновіл - тоді він уже розробляв ідею статусу політв'язня.

Я помітив, що він і Василь начебто і не в таборі були - вони говорили про літературу, про мистецтво, про історію українського народу.

Згадую епізод, який мені розповів Василь. Хворим політв'язням певний час давали молоко. Одного разу Василь стояв у черзі, де стояли 3-4 людини, і прийшов мерзотник і провокатор, переведений до нас з особливою зони, Сідєльніков, і вліз без черги. Василь його запитав - ти якщо поспішаєш, так попроси - тебе пропустять. Той вдарив Василя.

Я можу дослівно передати слова Стуса - він сказав, що не може робити людині боляче.

Про своїх друзів я можу говорити нескінченно. Василь і Славко супроводжують мене все життя.

Антон Лягушкін: Бій під Крутами. Залізничний аспект

Бій під Крутами – один із найбільш відомих епізодів Української революції 1917–1921 років. Він відбувся 29 або 30 січня 1918 року біля залізничної станції Крути на той час Московсько-Києво-Воронезької залізниці (нині – Південно-Західної залізниці). У цьому матеріалі – про те, чому станція Крути мала стратегічно важливе значення

Віктор Ющенко: Віктор Ющенко: Чому після Грузії - Україна?

Теоретично десятки російських БТРів можуть взяти курс на Київ. Існує маса сценаріїв, як зіграти на кримському питанні, вчинити серію провокацій, дестабілізувати ситуацію у Криму — і далі відбувається черга подій, яка закінчувалася б тільки тим, що у Києві спускається український національний прапор.

Андрій Здоров: Не заслужив. 150 років Миколі Скрипнику

Микола Скрипник народився на Донбасі і був мабуть найвідомішим провідником радянської українізації цього регіону. Західні політологи означили його як одного з найяскравіших представників так званого українського націонал-комунізму. Для наших законодавців Скрипник - не заслуговує на вшанування. В списку представлено багато осіб, які ніколи себе не вважали українцями. А от українця Миколи Скрипника там немає. Не заслужив.

Володимир В'ятрович: Домовитися з минулим, а не долати його

Домовитися з минулим — це нам, нинішнім, досягти мінімального консенсусу в уявленнях про нашу історію. Це слухати минуле і чути його. В конкретно нашому випадку — це чути мільйони голосів людей, котрих убили саме з цією метою: заставити їх замовкнути. Чути голоси тих, хто пішов на смерть задля оборони права незнайомих їм майбутніх українців на вільну дискусію у вільній країні.