"Історія – це не те, що було, а те, що написали". До 70-річчя Василя Овсієнка

Мені випало щастя бути з Василем Овсієнком пліч о пліч більше 20 років. З червня 1998 року він працює в організації, де я директор, – у Харківській правозахисній групі.

Мені випало щастя бути з Василем Овсієнком пліч о пліч більше 20 років. З червня 1998 року він працює в організації, де я директор, – у Харківській правозахисній групі.

Він зібрав купу матеріалів з історії дисидентського руху в Україні – взяв більше сотні інтерв’ю, написав сотні біографічних довідок для словника українських дисидентів, зібрав тисячі фотографій, упорядкував та відредагував десятки книжок спогадів, документів, листів.

Так Василь став дослідником та літописцем українського дисидентського руху. Усі ці двадцять з гаком років ледь не щотижня він виступає в школах, вишах, бібліотеках з розповідями про цю історію, про своїх друзів, з якими він ділив тюремну долю, насамперед, про Василя Стуса, поезії якого він знає напам’ять.

Хочу сказати декілька слів про Василя як про дослідника. Він надзвичайно педантичний у ставленні до дрібниць, дуже точний у деталях. Він дає точні усесторонні оцінки історичним подіям довкола дисидентського руху, діям радянської тоталітарної влади, діяльності самих дисидентів, при цьому через природну скромність схильний до применшення своєї власної ролі, тут він дуже несхожий на багатьох інших.

У всьому він цілком неупереджений – і як автор, і як дослідник. Йому треба дуже подякувати, як редакторові дисидентських текстів. Сучасним історикам важко виправляти спогади дисидентів – з етичних міркувань, з поваги до учасників руху, навіть через відсутність морального права.

Василь Овсієнко – людина, яка відкидає неправду і неточності з історії дисидентського руху. І робить це з одного боку ефективно й об’єктивно, а з другого – надзвичайно делікатно.

Оця вроджена делікатність, глибока інтелігентність випромінює у нього скрізь: у почутті справедливості, шані до своїх вчителів і друзів, сприйнятті своєї долі, як спокутування гріхів, і як дар цього спокутування від Бога.

Щось подібне в середині 70-х помітив у молодому політзеку в мордовському таборі Михайло Хейфець: "...Мені він став дорогим зі своєю соромливою гордістю, сором’язливою делікатністю і – як би це висловитись – старомодною ввічливістю. То була ввічливість дев’ятнадцятого століття, про яку ми у книжках тільки читали...".

Але він не тільки літописець, він ще й творець новітньої історії України, основою якої є історія руху опору 60-80-х років. Його внесок в це творення просто безцінний. Бо історія, як часто повторює Василь Овсієнко – це не те, що було, а те, що написали.

З роси й води, дорогий Василю!

Джерело:  інформаційний портал Харківської правозахисної групи.

Олександр Зінченко: "Польща має офіційно перепросити за те, що встала на шляху незалежності України"

Україна проголосила свою незалежність у січні 1918 року майже на рік раніше за Польщу. Але УНР мала чарівних сусідів. Якби Росія, Польща та Румунія не встали на шляху незалежності України - не треба було б за незалежність боротися, ані Шухевичу, ані Бандері, ані Ольжичу, ані Мельнику, ані ОУН, ані УПА.

Наталія Загоруйко: Черчилліана: панорама українських видань. Черчилль та Орвелл крізь оптику Шевельова

Розглядаючи злет Орвелла, Рікс говорить про його вплив у країнах соціалістичного табору й зазначає, що автор роману "1984" передбачив "появу дисидентів – таких, як Солженіцин, Сахаров і Амальрік, які своїми свідченнями про побачене допомогли руйнації Радянського Союзу невдовзі після справжнього 1984 року". Цей список не лише хочеться доповнити – Руденко, Лук'яненко, Чорновіл, Дзюба, Світличний, Стус, Сверстюк, – але й подивитися на Черчилля й Орвелла крізь оптику найвидатнішого українського мислителя XX століття, етнічного німця, який з тієї ж самої причини став Шевельовим, що й династія Саксен-Кобург-Готських у той самий час перетворилася на Віндзорів.

Василь Лопух: Спогад про Любу Волинець та одну залізничну пригоду

Протягом багатьох років я мав приємність не тільки бути знайомим, а й співпрацювати з пані Любою. Завдяки її відкритості до співпраці нам вдалося зберегти і забезпечити доступність до безцінного фонду Українських Січових Стрільців, який містить 4200 фотонегативів на склі (кліше). Цей фонд став основою для створення вебсторінки "Леґіон Українських Січових Стрільців: фотоархів", і тепер тисячі користувачів інтернету мають можливість вільного доступу до цифрових копій ориґінальних фотографій.

Михайло Кальницький: До походження назви Бабиного Яру: уточнені відомості

Нещодавно було вшановано пам’ять жертв масових убивств, які вчинили нацистські окупанти в Бабиному Яру. Ці події залишили гучне відлуння по всьому світу. Але при спогаді про київську місцевість Бабин яр іноді виникає питання: звідки, власне, взялася ця своєрідна назва? Коли вона з’явилася і що означає?