Вічна актуальність історичних текстів

Публіцистичні тексти істориків мають кілька життєвих циклів. Спочатку вони є попередження читачам про близьку загрозу. Потім у такому тексті читачі шукають розради. Пізніше – це зразок «пропаганди». А коли історія повернеться колом – стає виявом «інформаційного спротиву». Тексти, написані істориками, говорять більше про самих авторів, а не минуле.

 
фото ілюстративне

Історичні тексти часто більше розповідають про своїх авторів, ніж про предмет їхнього дослідження. Тому будь-яка історична робота має шанс актуалізуватися у різні часи, кожного разу з новим суспільним значенням.

І залежить це радше не від теми та об'єкту дослідження, а від акцентів, розставлених автором, та закладених у них асоціацій із сучасністю.

Припустімо, рік тому був написаний текст, у якому історик намагався проілюструвати загрози політики популізму прикладом 100-річної давнини. Чи дійсно тоді ця загроза була найстрашнішою? Сумнівно.

Але важливіше те, що автор відчуває її сьогодні й намагається попередити своє оточення за допомогою доступних йому засобів – історичних прикладів. Тому цей текст був актуальний як попередження.

За рік політична ситуація змінилася. Тепер цей самий текст актуальний як напучення. Історикові не вдалося вберегти співвітчизників від хвилі популізму, але досвід з минулого століття можна використати для нейтралізації її наслідків.

Популісти тепер при владі, але суспільство може їх контролювати, в чому також може зарадити добре поданий історичний приклад.

Припустімо, популістам все ж вдасться побудувати авторитарний режим. Тоді цей самий текст набуде нової актуальності як зразок "ворожої пропаганди".

Нові дослідники-ревізіоністи оголосять його брехливим перекрученням історичних реалій та доведуть, що його автор був псевдонауковцем і виконував завдання ворогів з дискредитації світлих ідей популізму.

Чи це змінить долі героїв тексту? Звісно ні. Але важливіша доля дослідника і тих, хто під впливом ревізіоністів сприйматиме його роботи у новому світлі.

Ще за кількадесят років політична ситуація знову різко зміниться. Популізм офіційно засудять разом із усіма його прихильниками – і почнеться нова ревізія історії та історичних досліджень.

Тоді цей самий текст стане актуальним як зразок інформаційного спротиву.

Наш науковець стане відомим дисидентом, до його поглядів на події уже 150-річної давнини взоруватимуться провідні громадські й політичні діячі. Їхніми героями стануть борці з популістичною загрозою початку минулого століття.

Але не з пошани до тих борців, а скоріше з поваги до відомого історика, який ще за півстоліття до того був написав таке мудре актуальне попередження.

: Львівський музей Грушевського: що далі? Відкритий лист науковців

Ліквідація львівського музею Михайла Грушевського виглядає небезпечною і нівелює, насамперед в очах ворогів України, феномен Михайла Грушевського, який уперше науково обґрунтував у "Історії України-Руси" концепцію окремішності українського народу та відстоював право українців на києво-руську спадщину і ще на початку ХХ століття кинув виклик російській історіографічній концепції: "общеруської історії й не може бути, як нема "общеруської" народності".

Марина Олійник, Олексій Дєдуш: Установа держави-агресора: чи потрібний такий коментар?

Поки Україна не повернула свій державний суверенітет на всіх своїх конституційних територіях, на законодавчому рівні необхідно внести регламентуючу норму для українських інформаційних та освітньо-наукових платформ по запобіганню прихованого російського впливу. При згадці (усному чи письмовому покликанні) російських інституцій освітнього, наукового та культурного характеру ЗМІ обов’язково мають додавати коментар на кшталт «інституція держави-агресора проти України».

Юрій Берестень: Волонтерський рух у Катеринославі під час російсько-турецької війни 1877-1878 років

Російський уряд, прикриваючись риторикою надання гуманітарної допомоги "братським народам" Балкан, намагався використати загострення військово-політичної ситуації в регіоні, де спалахнуло в 1875 році масштабне повстання проти турецького поневолення, для посилення своїх позицій у регіоні, марячи про захоплення Константинополя та реставрацію нової Візантійської імперії. Заздалегідь готуючись до війни з Османською імперією, він починає активно розгортати мережу доброчинних організацій та установ, які повинні були опікуватись гуманітарними проблемами догляду за пораненими та хворими військовими, інвалідами війни, сиротами.

Максим Майоров: "Вигорілий конфлікт"

Вашинтонгська угода Алієва з Пашиняном може стати справжнім, щоправда, єдиним сталим миром, до якого так чи інакше доклався Трамп. Ані російсько-українське чи арабо-ізраїльське, ані індо-пакистанське чи кхмерсько-тайське врегулювання не мають таких блискучих перспектив.