Спецпроект

Тхіч Кван Дюк. Релігійне самоспалення, яке призвело до зміни влади

...Палаючи, він не вимовив жодного звуку, його спокій різко суперечив риданням людей довкола. Один із поліцаїв теж упав долілиць перед ченцем. А потім була революція...

У червні 1963 року в'єтнамський буддійський ченець Тхіч Кван Дюк здійснив самоспалення у знак протесту проти дискримінації буддистів президентом В’єтнаму в 1963 році.

Перед тим як чиркнути сірником, Тхіч Кван Дюк виголосив коротку промову:

"Перш ніж закрити очі й рухатися до бачення Будди я з усією пошаною прошу президента Нго Дінг Дьєма виявити співчуття до народу і впровадити рівність за релігійною ознакою, щоб нашу батьківщина стала назавжди сильною.

Я закликаю вище священство, членів санги (буддійської громади) та буддистів-мирян солідарно організовуватися і здійснювати жертвопринесення задля захисту буддизму".

Передісторія

Наприкінці п’ятидесятих років ХХ століття президент Південного В’єтнаму Нго Дінг Дьєм проводив політику "навернення В’єтнаму в католицизм".

Він оголосив, що країна "присвячується Діві Марії" і проводив відбір на всі важливі посади армії та адміністрації за релігійною ознакою. Гуманітарна допомога від США, податкові пільги та бізнесові преференції надавалися тим, хто сповідує католицизм.

Римо-католицька церква виступала найбільшим землевласником країни, у деяких районах католицькі священники змушували селян відробляти панщину, тримаючи їх в покорі за допомогою приватних армій.

Невдоволення режимом буддійської більшості врешті-решт вилилося в протести, в піку яких поліція вбила дев’ятьох буддистів.

Не розуміючи, до чого все це призведе, у травні 1963 уряд Дьєма прийняв закон проти використання буддіських релігійних прапорів. Він застосовувався досить вибірково - зокрема, буддистам заборонили вивішувати прапори під час традиційного свята Весак ("день народження" Будди Гаутами), а висвячення в архієпископи брата президента Дьєма відзначили прапорами Ватикану…

Ченець Тхіч Кван Дюк готувався до самоспалення протягом кількох тижнів, які він провів в особливих медитаціях, інструкції до яких нібито знайшов у старих китайських текстах.

Підготовка

Свою мотивацію він пояснив у листах до спільноти та уряду Дьєма, розісланих за кілька тижнів до свого незвичайного вчинку: Дик хотів привернути увагу громадськості до репресивної політики католицького режиму.

Перед його самоспаленням буддисти Південного В’єтнаму звернулися до режиму з наступними вимогами:

- зняти заборону на використання традиційного буддійського прапора;
- надати буддистам такі ж права, як і католикам;
- перестати затримувати буддистів;
- надати буддійським ченцям і черницям право практикувати і поширювати свою релігію;
- надати компенсації сім’ям жертв режиму та покарати винних у їхніх смертях.

Уряд ніяк не зреагував на це прохання.

Процес

Вдень 11 червня 1963 року Тхіч Кван Дюк та ще двоє монахів вийшли з машини на людному перехресті в центрі Хо Ши Міну (тепер Сайгон) неподалік посольства буддиської Камбоджі.

Чернець сів у традиційну позу "лотоса", супровід допоміг йому облитися бензином з каністри. Самоспалення зайняло всього кілька хвилин.

Процес. Фото: reds.vn

Присутні переважно мовчали або молилися, дехто плакав.

Багато ченців і черниць та кілька шокованих перехожих по-буддійськи розпростерлися перед монахом у вогні.

Поліція намагалася прорватися до палаючого ченця, але чернече коло витримало її натиск. Один із поліцаїв приєднався до людей, що впали долілиць, вшановуючи Дюка.

Фінал. Фото: nguyentienquang-huongtram

Присутній журналіст New York Times Девід Хальберштам описав це так:

"...з людської істоти виривалося полум’я; його тіло повільно зсихалося й зморщувалося, голова чорніла й обвуглювалася. У повітрі пахло палаючим м’ясом людини; люди згорають навдивовижу швидко. За спиною я чув, як, схлипуючи, збираються в’єтнамці.

Я був занадто шокований, щоб плакати, занадто збентежений, щоб щось записувати чи розпитувати, занадто спантеличений, щоб навіть думати… Палаючи, він жодного разу не ворухнув жодним м’язом, не вимовив жодного звука, його видимий спокій різко суперечив риданням людей довкола".

Реакція влади

Дії влади, як зазвичай трапляється у подібних випадках, були маразматичними: через кілька годин поліція арештувала близько сорока черниць і монахів за несанкціоноване молитовне зібрання біля штаб-квартири буддистів у пагоді Xa Lоi.

Президент Дьєм по радіо звернувся до народу, оголосивши, що він "надзвичайно стурбований" тим, що відбулося, закликав націю зберігати "спокій і патріотизм" та віддав наказ армії ловити дисидентів.

Перша леді Південного В’єтнаму мадам Ньху (навернена в католицизм невістка Дьєма і його головна радниця) оголосила, що, "аплодуватиме наступному шоу з барбекю з ченця".

Місцева легенда розповідає, що того вечора тисячі мешканців Сайгону бачили в небі на заході Сонця лик Будди, з очей якого текли сльози.

Пам'ятник на місці самоспалення

Під час поховання залишки тіла Дюка допалили, в процесі виявилося, що його серце обвуглилося, але не згоріло, що будисти сприйняли як прояв сакрального (у буддизмі є своя традиція нетлінних мощей і шаріра – кристалів, що залишаються після спалення тіл святих).

Серце помістили в склянну чашу і поставили в Xa Lоi. Таємна поліція під час штурму пагоди вилучила реліквію. Зараз воно нібито зберігається під охороною в Центральному банку В’єтнаму.

Міжнародні наслідки і падіння режиму

Фото "палаючого монаха" вже наступного дня після його самоспалення потрапило до президента Кенеді. Надлюдський вчинок в’єтнамського ченця вразив Захід. США посили тиск на режим Дьєма, і йому довелося піти на поступки буддистам.

Самоспалення Тхіч Кван Дюка різко вплинуло на в’єтнамське суспільство і штовхнуло його до самоорганзіації та посилення протестів.

Вже за кілька місяців, у листопаді 1963-го, президента відсторонила від влади група офіцерів, яким не сподобалася "позиція Дьєма у буддиській кризі" та його тиск на національні групи під приводом боротьби з комуністами-в’єтконгівцями.

Фотограф Малькольм Браун отримує World Press Photo of the Year – 1963

Фотограф Малькольм Браун отримав Пулітцерівську премію за фото, яке увішло у відому підбірку "13 світлин, що змінили світ" і потрапило на обкладинку альбому Rage Against the Machine.

Джерело: Aхамот.org

Дивіться також:

Війна у В'єтнамі 1960-70-ті рр. ФОТО

Смолоскипи свободи. Самоспалення як форма протесту

Самоспалення Олекси Гірника на Чернечій горі, 1978. Як це було

Чехословаччина – народження демократії на уламках імперії

У купе потягу, котрий покидав Австро-Угорщину і прямував до Італії, сидів поважний чоловік з доглянутими сивими вусами та капелюхом на голові. Професор філософії, депутат парламенту імперії Габсбургів Томаш Ґаріґ Масарик. Разом з ним в потязі їхала його дочка Ольга. Масарик багато років маневрував між різними політичними течіями, проте в 1914 році, з початком Великої війни, професор прийняв рішення – він зробить все від нього залежне, щоб виникла нова держава – незалежна Чехословаччина. Зараз він прямував в Італію з метою організувати рух опору за кордоном. В разі провалу його задуму, йому і його родині, загрожувала в’язниця. Масарик розумів – або він здобуде державу для свого народу, або вже не зможе повернутися в Прагу.

Шанс на виживання: Київ у роки Голодомору

У роки Голодомору-геноциду абсолютна більшість українців проживала в сільській місцевості. Комуністичний тоталітарний режим, створюючи умови несумісні з життям, спрямував свій удар насамперед проти українських селян. Репресивна машина одним із механізмів злочину геноциду обрала вилучення всього продовольства, що призвело до масової смертності від голоду.

«Чи можна вважати Голодомор геноцидом?»: транскрипт вебінару Німецько-української комісії істориків

24 вересня 2020 відбувся вебінар Німецько-української комісії істориків під назвою «Чи можна вважати Голодомор геноцидом?». Ця дискусія після її анонсування викликала широке обговорення в Україні.

Щоденники Голодомору. «Интересно, что сейчас нет следа так называемой этики. Отобран у людей бог и страх перед загробной жизнью»

«Вчера пришле Леонтий Петрович Ткачев, он чл. колектива, с больной ногой и он распух от голода, умолял чего-нибудь дать ему. Конечно накормила его чем могла. Я пожалувалась ему, что вот кормлю охотничью собаку, когда-то дорогую, а тепер она никому не нужна, т.к. нечем кормить. Он попросил ее у меня, говоря, что они съедят ее. Собаку все равно надо убить т.к. ее нечем кормить. Так пусть съедят ее. Коржев-кровельщик все время поддерживает семью мясом собак»