Спецпроект

«Українське видавництво» у Кракові–Львові 1939–1945, т.1

Його авторами були Богдан Лепкий і Святослав Гординський, Іван Крип’якевич і Михайло Возняк, Дмитро Дорошенко і Дмитро Чижевський, Євген Маланюк і Тодось Осьмачка, Юрій Клен і Михайло Орест, Юрій Косач і Юрій Шевельов.

«Українське видавництво» у Кракові–Львові (грудень 1939 року – березень 1945 року) ввійшло до історії української культури як найбільший видавничий осередок часів Другої світової війни. Різножанрова продукція видавництва (книжки, газети, журнали, аркушеві друки) ввібрала огром фактів, подій, епізодів тогочасного життя українців, насамперед у Генеральній губернії, але також у Німеччині, Райхскомісаріяті Україна й на інших підкорених територіях Центрально-Східної Европи.

Дотепер цей багатий матеріял погано вивчено й відображено в дедалі більшому масиві досліджень тієї доби.

«Українське видавництво» забезпечило інституційний грунт для українського суспільного та культурного процесу, кожен бік якого – літературний чи мистецький, освітній чи науковий, політичний чи релігійний – більшою або меншою мірою зматеріялізовано у видавничому репертуарі.

Вивченню цих аспектів, власне, й має посприяти нове видання серії «Відкритий архів».

У ньому описано неперіодичні друки «Українського видавництва»: близько 600 найменувань літературно-художніх, науково-популярних, фахових, нотних, образотворчих, картографічних видань, примірники яких відшукано в бібліотеках Кракова, Львова, Варшави та Києва, а також у приватних книгозбірнях.

Окрім бібліографічних описів, книга містить біографічні довідки про авторів, художників, редакторів, відомості про зміст видань, особливості їх підготування, суспільний резонанс і функціонування в культурному середовищі. Затрибутовано чимало анонімних публікацій і текстів, підписаних псевдонімами та криптонімами.

Довідник проілюстровано численними зразками художнього оформлення книжок «УВ» (серед художників – Святослав Гординський і Осип Курилас, Мирон Левицький і Едвард Козак, Микола Бутович і Охрім Судомора).

У наступних томах заплановано випустити монографію та покажчики змісту періодики «Українського видавництва» (журналів-місячників «Наші дні», «Малі друзі», «Дорога», «Студентський прапор», «Вечірня година», «Ілюстровані вісті», щоденника «Краківські вісті», тижневиків «Краківські вісті» й «Холмська земля»), а також біографічний довідник осіб, згаданих у бібліографії.

Джерело: видавництво "Критика"

Василь Мудрий (1893–1966)

"24 серпня 1939 року у Львові відбувся Крайовий конгрес Українського національно-демократичного об'єднання, на якому одностайно ухвалено резолюцію, що українське громадянство виконає в цих важких часах горожанські обов'язки крови і майна, які накладає на нього приналежність до Польської Держави... нині не час для взаємних політичних суперечок і що вищезазначене рішення разом з українським суспільством у повному обсязі виконаємо та понесемо всі жертви для спільної оборони держави".

Нестабільність і криза. Фрагмент книги "Революційна весна" Крістофера Кларка

Весна 1848 року ознаменувала час, коли Європу воднораз огорнули надія і страх, вона відчула крихкість усталеного століттями політичного порядку. Повстання у Парижі, Відні, Берліні, Мілані, Празі та десятках інших міст не були ізольованими епізодами, а стали першою загальноєвропейською революцією модерної доби. За інтенсивністю та географічним розмахом вона не мала прецедентів і охопила майже весь континент: від Португалії до Галичини й від Скандинавії до Сицилії. Люди по всій Європі стали учасниками масової політики та вимагали соціальної емансипації, громадянських прав і національного самовизначення.

Симон Созонтів. Опікун українців у Франції та "опіка" над ним органів кдб

Оперативній справі, яку в кдб завели на Симона Созонтіва, дали назву "Каучук". За аналогією з тим, що він був власником невеликої фабрики гумових виробів у Франції. Але він цікавив чекістів не лише як господарник і меценат, а передусім як багаторічний голова "Української громадської опіки" у Франції і в подальшому – голова виконавчого органу Української Національної Ради (прем’єр-міністр уряду в екзилі). Його певні риси характеру, політичні хитання й амбіції мали намір використати для здійснення спеціальної пропагандистської операції.

Поет Леонід Лиман. «Як я став ворогом народу»

У низці оперативних розробок органами кдб представників української творчої інтелігенції, що опинилися в еміграції, справа на поета Леоніда Лимана займає окрему нішу. Принаймні за обранням способів його компрометації. Покрокове розкриття тієї "кухні" кдб на підставі розсекречених документів з архівних фондів Служби зовнішньої розвідки України дає змогу наочно показати, як саме фальшували докази антирадянської діяльності, вигадували неіснуючі факти, використовували вивіски відомих міжнародних організацій і підписи їхніх керівників, залучали іноземних журналістів для поширення недостовірної інформації.