Спецпроект

«Українське видавництво» у Кракові–Львові 1939–1945, т.1

Його авторами були Богдан Лепкий і Святослав Гординський, Іван Крип’якевич і Михайло Возняк, Дмитро Дорошенко і Дмитро Чижевський, Євген Маланюк і Тодось Осьмачка, Юрій Клен і Михайло Орест, Юрій Косач і Юрій Шевельов.

«Українське видавництво» у Кракові–Львові (грудень 1939 року – березень 1945 року) ввійшло до історії української культури як найбільший видавничий осередок часів Другої світової війни. Різножанрова продукція видавництва (книжки, газети, журнали, аркушеві друки) ввібрала огром фактів, подій, епізодів тогочасного життя українців, насамперед у Генеральній губернії, але також у Німеччині, Райхскомісаріяті Україна й на інших підкорених територіях Центрально-Східної Европи.

Дотепер цей багатий матеріял погано вивчено й відображено в дедалі більшому масиві досліджень тієї доби.

«Українське видавництво» забезпечило інституційний грунт для українського суспільного та культурного процесу, кожен бік якого – літературний чи мистецький, освітній чи науковий, політичний чи релігійний – більшою або меншою мірою зматеріялізовано у видавничому репертуарі.

Вивченню цих аспектів, власне, й має посприяти нове видання серії «Відкритий архів».

У ньому описано неперіодичні друки «Українського видавництва»: близько 600 найменувань літературно-художніх, науково-популярних, фахових, нотних, образотворчих, картографічних видань, примірники яких відшукано в бібліотеках Кракова, Львова, Варшави та Києва, а також у приватних книгозбірнях.

Окрім бібліографічних описів, книга містить біографічні довідки про авторів, художників, редакторів, відомості про зміст видань, особливості їх підготування, суспільний резонанс і функціонування в культурному середовищі. Затрибутовано чимало анонімних публікацій і текстів, підписаних псевдонімами та криптонімами.

Довідник проілюстровано численними зразками художнього оформлення книжок «УВ» (серед художників – Святослав Гординський і Осип Курилас, Мирон Левицький і Едвард Козак, Микола Бутович і Охрім Судомора).

У наступних томах заплановано випустити монографію та покажчики змісту періодики «Українського видавництва» (журналів-місячників «Наші дні», «Малі друзі», «Дорога», «Студентський прапор», «Вечірня година», «Ілюстровані вісті», щоденника «Краківські вісті», тижневиків «Краківські вісті» й «Холмська земля»), а також біографічний довідник осіб, згаданих у бібліографії.

Джерело: видавництво "Критика"

Про поховання гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного та перспективи його пошуків

Зібрання в одному місці поховань національних героїв – ефективний спосіб підтримки національної ідентичності та пам'яті народу. Зараз активно йде створення подібного пантеону героїв України. У зв'язку із цим у суспільстві почалися обговорення та пошуки могил звитяжних предків, яких варто перепоховати в поважному місці. Однією з таких особистостей безумовно є гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний. Це одразу розбурхало розслідування стосовно місця його поховання.

Убивство Степана Бандери. Таємна місія агента кдб "Люкса"

Одразу після вбивства 15 жовтня 1959 року в Мюнхені Степана Бандери органи кдб срср розгорнули масштабну кампанію з дезінформації світової громадськості про обставини цього гучного злочину, його замовників і виконавців. Одним із тих, кого на всіх етапах цієї спецоперації залучали до стеження за лідером ОУН, створення умов для його ліквідації та відвернення уваги від справжнього вбивці, був агент на псевдо "Люкс", завербований ще у 1932 році.

Китаїв: за 10 кілометрів від Хрещатика дивом збереглося місто часів Русі

На півдні Києва збереглося місто часів князя Володимира: майже 400 курганів, пів кілометра валів, головний в'їзд, давні дороги і велике поселення, де тисячу років тому вирувало життя. Це - Китаїв, пам’ятка археології національного значення. У центрі Києва оборонні вали давньоруського міста майже повністю поглинула забудова. А всього за десять кілометрів від Хрещатика їх досі можна побачити. Це місце пережило князів, монгольську навалу, імперії, революції та радянську владу. Але чи переживе Китаїв сучасний Київ?

Сусід із сьомої квартири. Справа киянина Венедикта Баранова: як бідність, страх і буденний антисемітизм робили катів зі "звичайних радянських людей"

На початку жовтня 1941-го до будинку №30 на Межигірській вулиці під'їхала підвода. Поліцай із нагайкою запитав, "де тут живуть жиди". Баранов, який стояв біля воріт, одразу повів його на п'ятий поверх, до квартири номер 17. Там залишалася хвора паралізована жінка-єврейка Рахіль Самойовська. Баранов зніс стару з п'ятого поверху і кинув на підводу. У цей час його дружина Анна стягнула з її ніг фетрові боти. Підвода рушила в бік Верхнього і Нижнього Валів.