Спецпроект

Тридцять дві історії з-під грифу "Секретно"

Сюжет нової книги голови Вченої ради Центру дослідження визвольного руху Володимира В'ятровича "Історія з грифом "Секретно" побудований на антагонізмі СРСР та українського народу. Проте це не історія війни системи і руху, а історія людей по обидва боки цієї майже столітньої боротьби.

В історії, як і в житті завжди присутній антагонізм. Це й же антагонізм ми бачимо на сторінках книги Володимира В'ятровича "Історія з грифом "Секретно", сюжет якої побудований на протистоянні радянського тоталітаризму та українського народу. Проте це не історія війни системи і руху, а історія людей по обидва боки цієї майже столітньої боротьби.

Книга – про донедавна невідомі аспекти загальновідомих подій, є зразком якісної історичної публіцистики. До уваги читача – 32 нариси на основі розсекречених документів з архіву СБУ, які змальовують нашу історію від 1918 до здобуття Незалежності.

Українська сторона представлена низкою людських доль. Герої розповідей – учасники протистояння системі. Вони – з усієї України, вони – політичні, військові, мистецькі, церковні діячі, вони – студенти і священики, поети і діти, солдати і батьки…

Радянський режим представлений так, як його без прикрас і пудри висвітлювала його ж спецслужба: КГБ. Діяльність її висвітлена в донедавна таємних операціях: на сторінках книги можна побачити і щоденне життя таємних органів: фальсифікації, оперативні розробки, агентурні операції, і глобальні інформаційні війни спецслужб СРСР та США, в епіцентрі яких – українське минуле.

Фото: Gazeta.ua

В'ятрович розповідає про механізми депортацій та нутрощі радянської тюремної системи, яка хоч і здавалася бездоганною, втім була зламана ціною життя і здоров'я кількох поколінь.

Проте цей рух постає перед очима читача не безіменною силою, а в конкретних вчинках – успіхах і помилках, невдачах і мріях, врешті коханні та ненависті звичайних людей.

Історик когось позбавив звичної бронзи, а когось – не менш звичного дьогтю з пір'ям. Спробував побачити крізь сухий стиль заведених “органами” справ та таємних звітів чекістів живі обличчя, біль і надії чоловіків та жінок, котрі не завжди хотіли йти у бій, ціною якому було життя.

Геппіенди – не для цих історій.

Але сльози і посмішки – звичайна плата за вибір, якого не уникнути нікому і який щодня стоїть перед кожним і до нині.

За нашими кроками історики вже завтра писатимуть про країну, якої немає без розмаїття її громадян. І рішення нині може бути далеко не легшим, ніж чиєсь 60 років тому.

Чи були вони героями? Чи були зрадниками? Чи може перемога обернутися поразкою і навпаки? Відповіді на ці питання десятиліттями ховали під грифами “Секретно”. В'ятрович не лише зняв старі грифи, але й спробував описати події так, щоб читач міг робити власні висновки.

Чи вдалося це йому? Перші думки зможемо почути на київській презентації “Історії з грифом “Секретно” 14 листопада о 18-30 в книгарні “Є” (Лисенка, 3, ст. м. "Золоті ворота").    

Путін про пакт Молотова-Ріббентропа, Голокост і Бабин Яр: неоімперські амбіції та інструменталізація історії

Останнім часом помітно зросла активність російського президента у висловленні оцінок про історичні події та явища минулого. Зокрема це стосується чітко означеної європейцями ролі Сталіна і Гітлера у розв’язанні Другої світової війни, а також проблематики антисемітизму та Голокосту. Ще не вщухлі суперечки довкола виступу Владіміра Путіна 23 січня 2020 року в Єрусалимі, який ним сповна був використаний для пропаганди історичного наративу Кремля, і знову дискусія в світових медіа. Цього разу у зв’язку з публікацією 19 червня 2020 р. статті«75 років Великої Перемоги: спільна відповідальність перед історією і майбутнім», в якій, серед іншого, Путін згадує і про Пакт Молотова-Ріббентропа, і про Голокост, і про Бабин Яр…

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?