Українська правда
Історична правда

"Из НКВД в СС и обратно". Неймовірна історія Авеніра Беннігсена

Вахтанг Кіпіані _ Понеділок, 9 липня 2012
Версія для друку

"Рисуют немцев садистами? Нет! Они не садисты, это гораздо хуже. Образ врага, который создали в лице немцев, не дотянул до настоящего. Настоящий немец хуже в 100 раз, был страшнее потому, что он не был садистом, но он был послушным роботом… Вы не знаете, что такое немец!".

Що читаємо? Ізраїльський історик Арон Шнеєр, відомий як автор двотомника "Полон", записав 20 годин розповідей радянського розвідника, який всю війну прослужив у військах СС під іменем Авеніра Беннігсена. З довгих розмов з "Александром Петровичем Челидзе", він так попросив звертатися до нього, й народилася книга "Из НКВД в СС и обратно" (Москва, видавництво "Параллели", 2005).

Що цікавого? Народився герой книги у 1912 р. у Росії, мав німецько-російсько-грузинське походження. Прапрадід його матері – той самий Беннігсен, який під час Вітчизняної війни 1812 р. був начальником головного штабу російської армії. Батько симпатизував більшовикам, прийняв революцію. Кілька родичів працювали в ЧК, дядько очолював ЧК Горської республіки на Північному Кавказі. З дитинства знав Климента Ворошилова, Михайла Фрунзе, Лева Троцького, Авеля Єнукідзе, інших видатних діячів більшовицької партії.

Зробімо зупинку. Оскільки ім’я оповідача нам автор не називає (виглядає, що він і сам не знав) деякі читачі вчепилися за цю ниточку. Адже нині, дякуючи Googl'ові, можна дізнатись і не такі дрібниці як імена функціонерів радянських спецслужб.

Так, ось – головного чекіста Горської республіки у 1921-1922 рр. звали Хусківадзе Кронід Сократович – так само як і дядька героя книги. Подальший пошук виводить на радянського мультиплікатора, народного художника Грузії Авеніра Хусківадзе, який був автором популярних мультфільмів як-от "Приключения Самоделкина" та "Свадьба соек".

Судячи з усього, радянський розвідник і художник-мультиплікатор, який намалював, зокрема, і цей мультфільм "Свадьба соек" (1957) - це одна і та сама людина

Авенір-розвідник теж добре малював – вчився на художника в Тбілісі та Ленінграді. Отже, версія, що Авенір Хусківадзе та Авенір Беннігсен – це одна й та сама людина, майже доведена.

Історія оповідача доволі типова для чекістів тієї доби. В 1934 р. студента викликали в обком комсомолу і зробили пропозицію, від якої не прийнято було відмовлятися. Починається навчання в ГПУ – "от шифровального дела до умения кидать нож, хотя настоящему разведчику это не нужно… рассказывали мне, что такое Германия, читали немецкие газеты, показывали немецкие города…главное, умению работать с людьми".

На індивідуальних заняттях молодому чекісту віддавали свій час керівники спецслужби – Сергій Шпігельглас, Артур Артузов, Анатолій Пузицький. Між іншим, в кінці 30-х, після чистки керівництва, "органи" перейшли від індпідготовки до занять у групах. Відтак майбутні нелегали перезнайомилися між собою, згодом це призвело до низки провалів.

Галичани в Іспанії. Як рота імені Шевченка з фашистами воювала

"Лучшая легенда – это правда". В 1936-му почалася війна в Іспанії і тут в НКВД згадали, про німецьку гілку Беннігсенів, які до революції підтримували добрі стосунки з кавказькими родаками.

Розвідника відправляють "добровольцем" в одну з інтербригад, де він і "дізнається", що одного лиховісного дня його батьки репресовані. Однієї ночі їх забрав "чорний воронок" і.. відвіз жити на Далекий Схід – "кто будет интересоваться, куда в 37-м году девался замнаркома [земледелия]".

Отже, сину "ворогів народу" нічого не лишається як бігти до франкістів, а потім і до німців. Баварські родичі з радістю прийняли втікача і, оскільки мали вагу в суспільстві, підтвердили "кому треба", що це їхній племінник – "принимали меня, как спасённого из ада".

Влітку 1937 р. Беннігсен подає рапорт про зарахування у збройні сили. Його перевіряють і переводять в Іспанію, звідки й втік, у танкову групу. Звідти знову у Німеччину, де з радянського офіцера прискореними темпами роблять німецького: "коллеги меня жалели и относились с симпатией, как к человеку, который 20 лет с лишним вынужден был жить у чёрта в лапах".

"1-ая Русская бригада СС "Дружина". Як російські наці стали антифашистами"

В 1939-му нелегала скеровують для проходження служби в танковий батальйон СС дивізії "Адольф Гітлер". Брав участь у польській та французькій кампаніях, був тричі поранений. Загалом за сім років у мундирі есесмана отримав два Залізних Хрести І та ІІ ступенів, останнє звання – штурмбанфюрер СС.

Чекіст дуже високо цінує офіцерські традиції німецької армії, відсутність дідівщини, повагу до молодших офіцерів з боку генералів. "Когда Паулюс оказался в кольце и перешёл на конину и две картошки, то многие немецкие офицеры добровольно перешли на такой же паёк до капитуляции в Сталинграде. Приказа на этот счёт не было, более того, на фронте запретили подобный шаг. Однако это считалось проявлением рыцарства и коллегиальности по отношению к своим товарищам там".

Радянська пропагандистська листівка

За його словами, під час війни німці втратили офіцерів у 18 разів менше, ніж Червона Армія.

"Почему Рокоссовский выделялся? Матом не ругался. За одно это его солдаты любили. А Конев, он же кроме мата и палкой прохаживался. Да если бы немецкий генерал, фельдмаршал, сам Браухич, замахнулся бы на немецкого унтер-офицера, не то что лейтенанта… Тот бы достал пистолет и пристрелил бы его. И суд чести оправдал бы".

Беннігсен вважає, що непорівнювана з іншими країнами жорстокість нацистів до мирного населення була спровокована діями диверсантів зі спецслужб – "Что, партизанское движение само началось? Спровоцировали, а немцы попались…".

1939-1945: Неписана історія. Розкажіть, як ваша родина пережила Другу світову

Після комісування у зв’язку з важким пораненням як істий арієць подає прохання скерувати його хоч у тилову частину, аби працювати для перемоги Райху.

У лютому 41-го за допомогою аристократичних родичів знаходять більш-менш тепле містечко – у Регенсбурзі, де був завод з виробництва літаків "Месершмідт", який ще мав філію у концтаборі Флосенбург.

Беннігсен стає арбайтсдінляйтером – відповідальним за набір робочої сили на Сході, це давало можливість вільно пересуватися, в тому числі по концтаборах і окупованих територіях СРСР – "теперь я совершенно свободно совал нос в любое военное производство потому, что самолёту нужно всё".

Весь зв'язок із "великою землею" за п’ять років війни, коли він носив есесівські руни – це буквально 6-7 контактів. На питання – чи не мало, відповідає – центр так не вважав.

Автор книги, портретів головного героя наразі не знайти

В грудні 44-го повернувся у військо, у Ваффен СС ("это покрывшие себя славой боевые части, а охранные – "мёртвая голова" и каратели – части, покрывшие себя позором и бесславием"), як доброволець, хоч міг цього не робити, бо був воєнним інвалідом.

Після війни працював у радянській місії з реевакуації громадян СРСР, виконував "особливі доручення" партії та уряду на території Франції та Бельгії.

Розповідає страшні речі. Скажімо, тільки в одному з радянських репатріаційних таборів – Бауцені – з квітня по грудень 1945 р. загинули 2,5 тис. осіб – "Сводили счёты… Убивали бывших полицаев, поваров, тех, кто имел малейшее отношение к делёжке продовольствия в немецких лагерях… Находили только трупы. А кто убил, искать бесполезно. В миг собралась толпа: растерзали, разбежались…".

Деякі спогади та оприлюднені розвідником факти потребують перевірки.

Микола Кузнєцов, він же Пауль Зіберт. Посмертна доля агента "Пуха"

Якщо з’ясувати, чи справді ніякого Миколи Кузнєцова не було, а був пруський дворянин-антифашист Пауль Зіберт, поки не можна – ФСБ надовго засекретило його досьє, то інша красива історія – про французького генерала Моріса Жанена – легко перевіряється. Офіцер, який видав есерам адмірала Колчака не наклав на себе руки, ніби не витримавши обструкції та зневаги, а помер своєю смертю аж у 1946 р. Мемуари цікаві, але це не скасовує необхідності перевіряти факти.

Повертаємось до змісту книги. У кінці війни масово здавалися в полон ті, хто в силу різних обставин потрапив у власовські, козачі частини. Їх, на відміну, від німців масово розстрілювали, навіть не відправляючи в табори. Тільки в зоні відповідальності І Українського фронту за півроку до падіння Берліну було ліквідовано "при попытке к бегству", тобто безсудно – 17 тисяч осіб. А фронтів скільки було?..

Одна із газет, яка закликала "співвітчизників" повернутись на соціалістичну батьківщину, обіцяючи їм "золоті гори", а не концтабори - як це було насправді

Специфіка роботи з колишніми громадянами Російської імперії відрізнялась від конвеєрного повернення на соціалістичну Батьківщину радянських громадян. "Мы вопросов типа: чем родители занимались до 17-го года – не задавали. Мы целовали, обнимали и пожимали руки (з посмішкою). Вопросы задавали на своей территории, то есть уже в своей оккупационной зоне и далее. А здесь, голубчик ты мой, как твоё здоровье? Куда хочешь ехать? Какие проверки сейчас? Война кончилась". Головне було заманити емігрантів в червоний сектор. Далі наступала черга колег "с чистыми руками"…

Логіка в роботі "евакуаторів" не завжди була присутня – "Тот, кто вкалывал добросовестно на немецком оборонном заводе, спокойно проходил проверку, а непокорный беглец мог загреметь, как человек подозрительный, в ссылку, а то и в лагерь лет на пять, в лучшем случае".

На початку 50-х Беннігсен працював у Франції під прикриттям роботи торговим аташе.

Натякає, що частина депутатів Національних Зборів прониклася любов'ю до Радянського Союзу не просто так – "злые языки говорят, что за доллары, некоторые – за золотые пластины… В эти 50-60-е годы оставалось [со времён войны] слишком много искренних друзей. В 70-е уже чёрта с два".

Докладно оповідає як робив свій внесок у розбурхання розколу між Францією та США, що закінчилося виходом Парижа з НАТО.

В квітні 1989 р. після кривавого розгону радянськими військовослужбовцями мирного пікету на проспекті Руставелі в Тбілісі здав в ЦК партії партквиток і нагороди. Згодом емігрував до Ізраїлю з родиною. Помер у травні 2000 р., похований на горі Сіон на християнському кладовищі.

Фраза. "Я знаю, кто такие немцы. Я с ними из одного котла жрал, спал с ними на одних нарах, как говорится, в одной упряжке был. Рисуют немцев садистами? Нет! Они не садисты, это гораздо хуже. Образ врага, который создали в лице немцев, не дотянул до настоящего. Настоящий немец хуже в 100 раз, был страшнее потому, что он не был садистом, но он был послушным роботом… Вы не знаете, что такое немец!".

Джерело: tsn.ua



Теми: Друга світова війна, XX сторіччя, історія СРСР, Німеччина, Ізраїль, розвідка, книжки, ЧК-КГБ, Іспанія, Грузія, Червона Армія



АВТОРИЗАЦІЯ
Для авторизації використовуйте ті самі ім'я і пароль, що і для коментування публікацій на "Українській правді".


УВІЙТИВІДМІНИТИ
Якщо ви новий читач, будь ласка, зареєструйтесь
Забули пароль?
Ви можете увійти під своїм акаунтом у соціальних мережах:
Facebook   Twitter