Спецпроект

УЧИТЕЛЬ ІСТОРІЇ: "СПІЛЬНИЙ ПОСІБНИК ДЛЯ ІСТОРИКІВ - ЦЕ РАДЯНСЬКИЙ СОЮЗ"

Українська служба Бі-Бі-Сі запитала у вчителя з Полтавської області Івана Лисенка, який понад 40 років працював учителем і методологом викладання історії, про його думку щодо спільного з Росією методичного посібника для викладання історії в Україні.

- Такі повідомлення  викликають у мене спогади про Радянський Союз, де писалася історія СРСР… Тільки Союз складався з 15 республік, а ми вивчали історію від царя до царя, від генерального секретаря до генерального секретаря.  

Історії України там кіт наплакав, а якщо говорити за історію інших республік, то взагалі – самі розумієте, як там було.

- Чи погодились би ви як фахівець з тим, що є проблеми у трактуванні української історії, для вирішення яких треба просити допомоги у російських колег?

- Я думаю, що у нас таких проблем практично немає. Якщо говорити про те, де нам можуть допомогти росіяни, то хай би вони нам відкрили архіви, які розкривають причини Голодомору – не тільки 1932-33 років, а починаючи з 1917 року.

Фактично, архіви були під грифом “надзвичайно таємно”, і на сьогодні дуже багато архівів не дійшли до наших вчених. От я понад 20 років збирав ці матеріали, коли Україна стала незалежною державою.

Наприклад, зовсім не розкриті архіви про трагедію Південного-Західного фронту, а буде вже 70 років зо дня цієї трагічної події 1941 року. Далі щодо ставлення до остарбайтерів, яких вивозили у Німеччину, також багато людей пройшло через радянські концентраційні табори - чомусь про це нічого не говориться.

- Є ще радикальніші думки, що посібник - це страшна загроза для України, і саме для української історії.  

- Скажіть, будь ласка, для розумного історика, який творчо мислить, може бути щось страшне? Я думаю, ні.

І у партійні часи були розумні люди, які вивчали заборонені сторінки в історії, доносили правду до людей. Інакше звідки б я знав про той Голодомор або про те, що діялося у західних областях України?

Я закінчив інститут у 1971 році, але ж були викладачі, які знали, що вони під контролем КДБ, і в той же час проводили з нами бесіди, давали нам читати заборонену літературу.

- Але пересічні вчителі, вчителі сільських шкіл, наскільки вони сміливі і віддані своїй справі, щоб робити те, що вважають за потрібне, а не те, що їм наказують? 

- Я думаю, що за час незалежності України уже виховався такий вчитель, який мислить набагато далі, і більш творчо, ніж той вчитель, який сформувався у Радянському Союзі.

Ігор Калинець: «Для мене поезія мала бути загадкою, яку слід відгадати, розшифрувати"

Іноді мене запитують, чи я шкодую, що моє життя так склалося. Мені здається, що ні. Не мало б воно тоді смислу, якби я не перейшов через те все, якби не було тих 60-х, ув’язнення у 70-ті, того піднесення національного — всі ті події допомогли мені відчути, що я щось значу, що я щось зробив, що я комусь потрібен власне таким, яким я є в даний момент. Мені здається, що то і є сенс мого життя.

Петро Франко. Таємниці життя і смерті

28 червня 1890 року народився наймолодший із трьох синів Івана Франка – Петро. В історію визвольної боротьби він увійшов як один із засновників української скаутської організації "Пласт", хоробрий старшина Легіону Українських січових стрільців, командант летунського відділу Української Галицької армії. Для сталінського ж режиму він став небезпечним ворогом народу, якого ліквідували, ймовірно, у перші дні німецько-радянської війни.

Напади Бурундая та їхні наслідки. Уривок із книги "Король Руси Данило Романович" Даріуша Домбровського

Данило Романович, перший король Руси, – одна з головних постатей історії України. Подолавши численних внутрішніх та зовнішніх ворогів, Данило утвердився як один із найвпливовіших володарів Центрально-Східної Європи. Книжка Даріуша Домбровського – найповніша сьогодні біографія Данила Романовича. Ґрунтуючись на багатьох джерелах, автор не лише докладно реконструює життєвий шлях цього видатного державця, а й переконливо вписує його постать у європейський політичний ландшафт.

Суд над дітьми. Ольга Попадин – про молодь ОУН, два арешти і розстріл друзів

17-річна гімназистка зі Львова Ольга Попадин була однією з підсудних на "Процесі 59-ти". Енкаведисти не робили жодних пільг неповнолітнім — лупцювали, знущалися. Про це пані Ольга розповідала в інтерв'ю "Локальній історії". З її спогадів, показова розправа обернулася на протест — молоді арештанти під час суду заманіфестували несприйняття окупаційної влади, а оголошення вироку зустріли виконанням українського гімну.