Спецпроект

УЧИТЕЛЬ ІСТОРІЇ: "СПІЛЬНИЙ ПОСІБНИК ДЛЯ ІСТОРИКІВ - ЦЕ РАДЯНСЬКИЙ СОЮЗ"

Українська служба Бі-Бі-Сі запитала у вчителя з Полтавської області Івана Лисенка, який понад 40 років працював учителем і методологом викладання історії, про його думку щодо спільного з Росією методичного посібника для викладання історії в Україні.

- Такі повідомлення  викликають у мене спогади про Радянський Союз, де писалася історія СРСР… Тільки Союз складався з 15 республік, а ми вивчали історію від царя до царя, від генерального секретаря до генерального секретаря.  

Історії України там кіт наплакав, а якщо говорити за історію інших республік, то взагалі – самі розумієте, як там було.

- Чи погодились би ви як фахівець з тим, що є проблеми у трактуванні української історії, для вирішення яких треба просити допомоги у російських колег?

- Я думаю, що у нас таких проблем практично немає. Якщо говорити про те, де нам можуть допомогти росіяни, то хай би вони нам відкрили архіви, які розкривають причини Голодомору – не тільки 1932-33 років, а починаючи з 1917 року.

Фактично, архіви були під грифом “надзвичайно таємно”, і на сьогодні дуже багато архівів не дійшли до наших вчених. От я понад 20 років збирав ці матеріали, коли Україна стала незалежною державою.

Наприклад, зовсім не розкриті архіви про трагедію Південного-Західного фронту, а буде вже 70 років зо дня цієї трагічної події 1941 року. Далі щодо ставлення до остарбайтерів, яких вивозили у Німеччину, також багато людей пройшло через радянські концентраційні табори - чомусь про це нічого не говориться.

- Є ще радикальніші думки, що посібник - це страшна загроза для України, і саме для української історії.  

- Скажіть, будь ласка, для розумного історика, який творчо мислить, може бути щось страшне? Я думаю, ні.

І у партійні часи були розумні люди, які вивчали заборонені сторінки в історії, доносили правду до людей. Інакше звідки б я знав про той Голодомор або про те, що діялося у західних областях України?

Я закінчив інститут у 1971 році, але ж були викладачі, які знали, що вони під контролем КДБ, і в той же час проводили з нами бесіди, давали нам читати заборонену літературу.

- Але пересічні вчителі, вчителі сільських шкіл, наскільки вони сміливі і віддані своїй справі, щоб робити те, що вважають за потрібне, а не те, що їм наказують? 

- Я думаю, що за час незалежності України уже виховався такий вчитель, який мислить набагато далі, і більш творчо, ніж той вчитель, який сформувався у Радянському Союзі.

Про поховання гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного та перспективи його пошуків

Зібрання в одному місці поховань національних героїв – ефективний спосіб підтримки національної ідентичності та пам'яті народу. Зараз активно йде створення подібного пантеону героїв України. У зв'язку із цим у суспільстві почалися обговорення та пошуки могил звитяжних предків, яких варто перепоховати в поважному місці. Однією з таких особистостей безумовно є гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний. Це одразу розбурхало розслідування стосовно місця його поховання.

Убивство Степана Бандери. Таємна місія агента кдб "Люкса"

Одразу після вбивства 15 жовтня 1959 року в Мюнхені Степана Бандери органи кдб срср розгорнули масштабну кампанію з дезінформації світової громадськості про обставини цього гучного злочину, його замовників і виконавців. Одним із тих, кого на всіх етапах цієї спецоперації залучали до стеження за лідером ОУН, створення умов для його ліквідації та відвернення уваги від справжнього вбивці, був агент на псевдо "Люкс", завербований ще у 1932 році.

Китаїв: за 10 кілометрів від Хрещатика дивом збереглося місто часів Русі

На півдні Києва збереглося місто часів князя Володимира: майже 400 курганів, пів кілометра валів, головний в'їзд, давні дороги і велике поселення, де тисячу років тому вирувало життя. Це - Китаїв, пам’ятка археології національного значення. У центрі Києва оборонні вали давньоруського міста майже повністю поглинула забудова. А всього за десять кілометрів від Хрещатика їх досі можна побачити. Це місце пережило князів, монгольську навалу, імперії, революції та радянську владу. Але чи переживе Китаїв сучасний Київ?

Сусід із сьомої квартири. Справа киянина Венедикта Баранова: як бідність, страх і буденний антисемітизм робили катів зі "звичайних радянських людей"

На початку жовтня 1941-го до будинку №30 на Межигірській вулиці під'їхала підвода. Поліцай із нагайкою запитав, "де тут живуть жиди". Баранов, який стояв біля воріт, одразу повів його на п'ятий поверх, до квартири номер 17. Там залишалася хвора паралізована жінка-єврейка Рахіль Самойовська. Баранов зніс стару з п'ятого поверху і кинув на підводу. У цей час його дружина Анна стягнула з її ніг фетрові боти. Підвода рушила в бік Верхнього і Нижнього Валів.