Спецпроект

УЧИТЕЛЬ ІСТОРІЇ: "СПІЛЬНИЙ ПОСІБНИК ДЛЯ ІСТОРИКІВ - ЦЕ РАДЯНСЬКИЙ СОЮЗ"

Українська служба Бі-Бі-Сі запитала у вчителя з Полтавської області Івана Лисенка, який понад 40 років працював учителем і методологом викладання історії, про його думку щодо спільного з Росією методичного посібника для викладання історії в Україні.

- Такі повідомлення  викликають у мене спогади про Радянський Союз, де писалася історія СРСР… Тільки Союз складався з 15 республік, а ми вивчали історію від царя до царя, від генерального секретаря до генерального секретаря.  

Історії України там кіт наплакав, а якщо говорити за історію інших республік, то взагалі – самі розумієте, як там було.

- Чи погодились би ви як фахівець з тим, що є проблеми у трактуванні української історії, для вирішення яких треба просити допомоги у російських колег?

- Я думаю, що у нас таких проблем практично немає. Якщо говорити про те, де нам можуть допомогти росіяни, то хай би вони нам відкрили архіви, які розкривають причини Голодомору – не тільки 1932-33 років, а починаючи з 1917 року.

Фактично, архіви були під грифом “надзвичайно таємно”, і на сьогодні дуже багато архівів не дійшли до наших вчених. От я понад 20 років збирав ці матеріали, коли Україна стала незалежною державою.

Наприклад, зовсім не розкриті архіви про трагедію Південного-Західного фронту, а буде вже 70 років зо дня цієї трагічної події 1941 року. Далі щодо ставлення до остарбайтерів, яких вивозили у Німеччину, також багато людей пройшло через радянські концентраційні табори - чомусь про це нічого не говориться.

- Є ще радикальніші думки, що посібник - це страшна загроза для України, і саме для української історії.  

- Скажіть, будь ласка, для розумного історика, який творчо мислить, може бути щось страшне? Я думаю, ні.

І у партійні часи були розумні люди, які вивчали заборонені сторінки в історії, доносили правду до людей. Інакше звідки б я знав про той Голодомор або про те, що діялося у західних областях України?

Я закінчив інститут у 1971 році, але ж були викладачі, які знали, що вони під контролем КДБ, і в той же час проводили з нами бесіди, давали нам читати заборонену літературу.

- Але пересічні вчителі, вчителі сільських шкіл, наскільки вони сміливі і віддані своїй справі, щоб робити те, що вважають за потрібне, а не те, що їм наказують? 

- Я думаю, що за час незалежності України уже виховався такий вчитель, який мислить набагато далі, і більш творчо, ніж той вчитель, який сформувався у Радянському Союзі.

Гарвардські студії Омеляна Пріцака… під кутом зору КГБ УССР

Професор Гамбурзького, Вашингтонського, Гарвардського, Київського університетів, засновник і перший директор Українського наукового інституту в Гарварді, сходознавець зі світовим ім'ям, знавець півсотні мов, дослідник давньої історії України, зокрема джерельної бази, яка свідчила про осібні витоки української державності і про українські терени як центр державотворення. Саме послідовний україноцентризм Омеляна Пріцака став головною причиною прискіпливої уваги до його постаті КГБ УССР.

Фундаменти палацу Кирила Розумовського. Історична довідка об'єкта культурної спадщини

В результаті обстежень залишків мурувань XVIII ст. в садибі по вул. Івана Мазепи у Києві, з’ясувалося, що під руїнами будівлі кінця ХІХ ст. збереглися фундаменти та підвали київського палацу останнього українського гетьмана Кирила Розумовського. Цю пам’ятку ще в 30-х роках минулого століття вважали беззворотньо втраченою. Я терміново виготовив історичну довідку, за якою Департамент охорони культурної спадщини КМДА мав би внести фундаменти палацу Кирила Розумовського до переліку щойновиявлених об’єктів культурної спадщини. Однак Департамент відхилив довідку і правоохоронного статусу об'єкту не надав.

Хрест Симона Петлюри – капеланам Армії УНР

У червні 1944-го в Рівненському рибтресті в одній із шухляд столу працівники знайшли дві грамоти до Хреста Симона Петлюри. Цупкі аркуші бланків із тризубом, оригінальною печаткою червоного кольору та фразою "Іменем Української Народної Республіки…" не могли не привернути увагу й не насторожити.

Військовий цвинтар у Львові. Що стало предметом суперечки

Львів майже щодня прощається із загиблими захисниками. На Марсовому полі вже поховані близько 800 Героїв, які віддали своє життя у російсько-українській війні. Це місце стало символом відваги й самопожертви, що нагадує про високу плату за свободу. У Львівській міськраді оголосили конкурс та обрали проєкт військового цвинтаря, який має стати місцем "сили та спокою". Натомість у місті почалися жваві суперечки щодо вибору проєкту-переможця.