Спецпроект

У Москві померла Белла Ахмадуліна

Письменник Євген Попов 29 листопада повідомив у своєму "Живому журналі" про смерть видатної російської поетеси.

"Годину тому померла велика російська поетеса Белла Ахмадуліна. Вічна пам'ять! Інших слів поки немає", - з'явилося повідомлення в блозі письменника.

Белла Ахмадуліна народилася в 1937 році. У 1960 році вона закінчила Літературний інститут, а перша її збірка ("Струна") була опублікована в 1962 році. Наступна її збірка - "Озноб" - вийшла не в Радянському Союзі, а у Франкфурті.

Ахмадуліна брала участь у створенні літературного альманаху "Метрополь", який вийшов у 1979 році самвидавом у 12 примірниках. В альманасі взяли участь письменники, які практично не допускалися до офіційного друку.

"Метрополь" тут же став відомий у середовищі радянської творчої інтелігенції і був передрукований на Заході.

У 1993 році Ахмадуліна підписала "лист сорока двох", у якому відомі літератори вимагали заборонити "всі види комуністичних і націоналістичних партій, фронтів та об'єднань".

Першим чоловіком Ахмадуліної був поет Євген Євтушенко, другим - письменник Юрій Нагібін, третім - художник і сценограф Борис Мессерер.

Портал tsn.ua нагадує, що Ахмадуліна була членом Союзу російських письменників, виконкому російського Пен-центру та низки інших організацій. Нагороджена кількома орденами, зокрема, "За заслуги перед Отечеством II степени" и "За заслуги перед Отечеством III степени". У 2004 році Ахмадуліна стала лауреатом Державної премії РФ в галузі літератури і мистецтва.

Щоденники Голодомору. «Интересно, что сейчас нет следа так называемой этики. Отобран у людей бог и страх перед загробной жизнью»

«Вчера пришле Леонтий Петрович Ткачев, он чл. колектива, с больной ногой и он распух от голода, умолял чего-нибудь дать ему. Конечно накормила его чем могла. Я пожалувалась ему, что вот кормлю охотничью собаку, когда-то дорогую, а тепер она никому не нужна, т.к. нечем кормить. Он попросил ее у меня, говоря, что они съедят ее. Собаку все равно надо убить т.к. ее нечем кормить. Так пусть съедят ее. Коржев-кровельщик все время поддерживает семью мясом собак»

Щоденники Голодомору. «Дожди идут все время... А люди мрут своим чередом»

«На Украине вымирают целые деревни. Помню рассказывал мне в Харькове (Жутовская, 13) агроном. Он ездил в Полтавскую область заключать договора на посев бурака. Это было раннею весной. Въехали в деревню, мертвая тишина окутывала его. Заходил в хаты со своим спутником, видел мертвых, начавши разлагаться. В дет. яслях видел мертвих детей и няню».

Ґарет Джонс: Усюди було чути крики — «У нас нема хліба. Ми вмираємо»

Коли ще 1932 року один із харківських комуністів згадував про відсутність їжі, Сталін скаженів: «Ви придумали таку страшну казку про голод в Україні й думаєте, що налякали нас, але нічого з цього не вийде! Вступіть до Спілки письменників. Тоді ви зможете писати свої казочки, і дурні читатимуть їх».

Шістдесятники: Чехословаччина як вікно у світ

Алена Моравкова, молода чехословацька перекладачка, сиділа в кафе в центрі Києва на Хрещатику і їла морозиво. На дворі був початок шістдесятих років, в СРСР цвіла хрущовська “відлига”, суспільна атмосфера була просякнута оптимізмом, незабаром Гагарін полетів в космос а перший секретар КПРС все повторював з різноманітних трибун тези про настання справжнього комунізму. Моравкова була учасником чехословацької делегації, котра приїхала в Київ на міжнародний ярмарок. Там вона познайомилась із місцевими молодими письменниками. Зараз ці молоді люди сиділи з нею за одним столом: Микола Вінграновський, Іван Драч, Віталій Коротич. Незабаром цих поетів почнуть називати шістдесятниками