Спецпроект

У Москві померла Белла Ахмадуліна

Письменник Євген Попов 29 листопада повідомив у своєму "Живому журналі" про смерть видатної російської поетеси.

"Годину тому померла велика російська поетеса Белла Ахмадуліна. Вічна пам'ять! Інших слів поки немає", - з'явилося повідомлення в блозі письменника.

Белла Ахмадуліна народилася в 1937 році. У 1960 році вона закінчила Літературний інститут, а перша її збірка ("Струна") була опублікована в 1962 році. Наступна її збірка - "Озноб" - вийшла не в Радянському Союзі, а у Франкфурті.

Ахмадуліна брала участь у створенні літературного альманаху "Метрополь", який вийшов у 1979 році самвидавом у 12 примірниках. В альманасі взяли участь письменники, які практично не допускалися до офіційного друку.

"Метрополь" тут же став відомий у середовищі радянської творчої інтелігенції і був передрукований на Заході.

У 1993 році Ахмадуліна підписала "лист сорока двох", у якому відомі літератори вимагали заборонити "всі види комуністичних і націоналістичних партій, фронтів та об'єднань".

Першим чоловіком Ахмадуліної був поет Євген Євтушенко, другим - письменник Юрій Нагібін, третім - художник і сценограф Борис Мессерер.

Портал tsn.ua нагадує, що Ахмадуліна була членом Союзу російських письменників, виконкому російського Пен-центру та низки інших організацій. Нагороджена кількома орденами, зокрема, "За заслуги перед Отечеством II степени" и "За заслуги перед Отечеством III степени". У 2004 році Ахмадуліна стала лауреатом Державної премії РФ в галузі літератури і мистецтва.

Маріан Ґолемб’євський "Стер" – речник польсько-українського порозуміння

Маріан Ґолемб’євський – закинутий парашутом з Англії офіцер Армії Крайової / Делегатури Збройних Сил, член поаківської організації "Воля і Незалежність" (WiN), довголітній політичний в’язень та опозиційний активіст, пов’язаний з "Рухом" та ROPCiO. Його життєва історія під час та одразу після Другої світової війни міцно вписалася у складні польсько-українські відносини.

Корсунь. Фрагмент із книжки "Невиграна війна" Івана Гаврилюка

Жовті Води, Корсунь, Пилявці, Збараж, Зборів — ці назви глибоко вкоренилися в національну пам’ять як символи козацької військової слави. Однак за блиском цих звитяг ховається парадокс: переможний поступ війська Хмельницького затьмарила прикра поразка під Берестечком, а воєнні успіхи так і не стали тривкими політичними здобутками. Чому ж так трапилось? Відповідь на це запитання історик Іван Гаврилюк шукав не загалом у Хмельничинні, а у воєнному мистецтві очільників Козацької революції.

Від Золотої Слободи до Арлінгтонського національного кладовища. Юрко Коцай - перший олімпійський чемпіон українського походження

У світову історію плавання він увійшов як George Harold Kojac – дворазовий олімпійський чемпіон, рекордсмен світу, лікар і полковник Військово-повітряних сил США. Проте за американізованим прізвищем Kojac стояла українська родина Коцаїв із невеликого подільського села Золота Слобода. Історія цієї родини пояснює не лише спортивні успіхи Юрка Коцая, а й життєві принципи, які визначили весь його подальший шлях.

Юрій Бойко-Блохін і його сповнений випробувань шлях до утвердження української нації

Матеріали оперативної розробки за кордоном видатного українського вченого, громадсько-політичного діяча й теоретика українського націоналізму Юрія Бойка-Блохіна дають змогу зрозуміти, чому органи мдб / кдб срср так прискіпливо займалися саме науковцями – істориками, мовознавцями, літературознавцями, археологами. Їхні дослідження витоків української нації, державності, мови, культури неабияк ставали на заваді імперським планам кремлівського керівництва, яке переписувало історію на свій лад.