Спецпроект

Історію Львівського університету замовчують через конфлікти в минулому - польський професор

Про історію сучасного Львівського національного університету ім. Івана Франка зараз не пишуть, бо для поляків він був найсхіднішим бастіоном польськості, а для українців - аргументом на користь легітимності власних культурних і політичних прав та свобод.

Про це в рамках доповіді на тему "Університет на роздоріжжі різних історій. Чи можна написати історію Львівського університету?", розповіла на "Університетських діалогах" професор Інституту західної та південної славістики Варшавського університету Данута Сосновська.

Свого часу, досліджуючи історію Галичини, Сосновська здивувалася, що немає сучасних наукових праць про Львівський університет. Тим часом, усі книги, присвячені Львову, містять інформацію про університет як про візитку Львова - мультикультурного, толерантного до чужої "іншості" міста.

Більше того, Сосновська зазначає, що великі періоди з діяльності університету просто замовчуються дослідниками, є своєрідними "білими плямами". Згідно з історичною довідкою, яку вона навела, Львівський університет був гордістю і надією польської інтелігенції, об'єктом її сентиментів до 1918 року. Водночас для української інтелігенції університет став об'єктом боротьби за культурну та економічну рівність.

Конфлікт та протистояння українського і польського етносів є причиною замовчування цієї сторінки в історії. Адже, по-перше, етноси не скористалися із порад та зауважень групи інтелігенції, що застерігали обидві громади перед конфронтацією, адже остання була вигідна Австро-Угорщині. По друге, історичні події того часу однозначно заперечують теперішні цінності польського народу: толерантність, прихильність до багатокольтурності, сприйняття чужої "іншості".

"Натомість, виправдовуючи тодішній стан, у польській літературі університет називали "бастіоном", "твердинею" польськості, "в якій захищались і з якої атакували", - зазначає професор. Такий статус не пасує університету як храму науки. Сосновська каже, що подібна термінологія могла бути доречна сотню років тому, адже польська культура під австро-угорським гнітом не була міцною, тому їй потрібні були такі "протези" - штучні інтелектуальні конструкції, що надавали стійкості польським національним цінностям і виправдовували певні історичні реалії.

Саме тим фактом, що конфлікт давно вичерпаний, Сосновська, як передає ЗІК, пояснює небажання відкривати науковцями ці неприємні і болісні сторінки. Причиною затяжної болісної реакції Сосновська називає різницю між дійсним і бажаним в уяві народів, де українці і поляки мріяли про університет з абсолютно різних точок зору, внаслідок чого він став для цих двох етносів каменем спотикання.

Список розстріляних українців у Сандармоху

5 серпня 1937 року вступила в дію постанова Політбюро ЦК ВКП(б) «Про антирадянські елементи». Розпочалася наймасовіша за всю радянську епоху «чистка» суспільства від реальних та потенційних опонентів владі, від елементів, які «не годилися для будівництва комунізму». Теоретичне обґрунтування цих заходів здійснив новий нарком НКВД Ніколай Єжов, а вдосконалив особисто Сталін.

Київ у більшовицькому вирі

Минуло 104 роки звідтоді, коли армія Української Народної Республіки дала бій у протистоянні з нестримною силою більшовиків, що наступала на українські землі з одним-єдиним гаслом: "Дайош Кієв! Смєрть Центральной Радє і єйо защітнікам", а командуючий російськими військами Михайло Муравйов, що пізніше влаштує терор в українській столиці напише: "Ету власть ми нєсьом на остріях своіх штиков"

Жах на селі

Перед вами — уривок зі спогадів Віктора Кравченка, українця, талановитого інженера, якому вдалося залишитися живим після розгортання репресій у СРСР за часів Сталіна. Він був членом комуністичної партії, який вірив, що СРСР може стати країною щасливого майбутнього, однак вчасно зрозумів, що таке тоталітарний режим, повсюдна брехня та системне винищення тих, хто чинив спротив злочинній системі. Віктору Кравченку вдалося втекти і за кілька років написати книжку
яка сколихнула весь західний світ.

Винуватці Абхазької війни

Ця війна забрала життя близько 4000 людей з абхазької сторони та близько 12-15 тисяч з грузинської. Понад 300 тисяч мешканців Абхазії, переважно грузини, стали біженцями. В їх будинках зараз живуть абхази. Вони продають ці будинки громадянам Росії як свою власність. І це, здебільшого, вина трьох людей