Спецпроект

Львівська влада видасть свій підручник з історії. Не такий, як у Табачника

Для львівських старшокласників планують видати спеціальний посібник з історії, де були б "правдиві матеріали про історичні події в Україні, а не викривлені Міносвітою".

Львівська міськрада передбачила у бюджеті півмільйона гривень для видання спеціального підручника з історії України.

Отже, гроші є, але як має виглядати книжка і який період історії охоплювати, наразі невідомо, повідомляє "УП.Життя" з посиланням на радіо "Свобода".

Згідно з новою програмою, за якою працюють сьогодні освітяни, уроки історії України скоротили до однієї години на тиждень і викласти учням увесь матеріал педагогам складно, зауважили вчителі історії Львівської СШ № 9 Наталія Сподарик і Леся Курчик.

На їхню думку, варто більше уваги приділяти предметові, бо без знання своєї історії не можна говорити про виховання патріотизму. Учні досить слабенько знають історію своєї держави. Водночас вони захоплюються історією Львова (відвідують факультативи з львовознавства) і цікавляться історією рідного краю. А саме посібників з історії Галичини, визвольного руху нині у школах не вистачає.

"Треба більше зацікавлювати дітей історією рідного краю. Немає факультативу, а варто було б видати і такий посібник про історію Галичини. Бо дітям цікаво, що було з їхніми дідом і бабунею, як мама пережила ці роки, це історія родини", - зазначила Сподарик.

"Школярі найбільше цікавляться історією, яка зачепила їхні родини, коли рідні розповідають їм. Тому така увага до Другої Світової війни. Ми маємо мало книг для учнів з історії Галичини та про визвольний рух. А ще потрібно збільшити кількість годин з історії. Адже у п'ятикласників, коли тільки прищеплюється любов до історії, одна година на тиждень на предмет", - наголосила вчителька Леся Курчик.

Те, що політики маніпулюють історичними фактами викликає у школярів і молоді збайдужіння до вивчення і пізнання історії України, вважає історик Руслан Забілий. Тому у дітей не може бути позитивне ставлення до політизованої історії, це неприпустимо.

Нагадаємо, що 14-15 січня у Львові в Українському Католицькому університеті науковці і вчителі історії з різних регіонів вперше спільно обговорять питання нового підручника з історії України та укладання нової історичної політики в державі.

Як дипломати УНР у Празі на інформаційному фронті воювали

Інформаційна війна – це, звісно ж, не винахід нинішнього часу. Нам часто здається, що ті інформаційні виклики, перед якими ми стоїмо сьогодні, є унікальними з огляду на нові технології, які приніс початок третього тисячоліття. Частково це правда. Сто років тому не існувало ні телебачення, ні інтернету, ні соціальних мереж. Однак вже існували газети і журнали, які були потужною зброєю впливу на громадську думку і позицію еліт.

Сталева труна на вісім персон

17 лютого 1864 року, сто п'ятдесят сім років тому, підводний човен "Hunley" конструкції Горація Ханлі атакував і потопив паровий шлюп "Housatonic" і це була перша в історії успішна атака корабля з глибини. Не надто тямущі в історії люди приписують Жулю Верну купу передбачень, і в тому числі – мало не винахід підводного човна. Це не так, це дуже сильно не так. Чистих передбачень у Жуля Верна дуже мало, а підводних човнів на той час було збудовано вже з десяток.

«Нормалізація» Ґустава Гусака

«Страх. Зі, страху, що його звільнять з роботи, вчитель навчає в школі речей, котрим не вірить. Зі страху за своє майбутнє, учень їх повторює. Зі страху, що не зможе продовжувати навчання, він вступає в Союз молоді і робить те, що йому наказують. … Зі страху через наслідки, люди беруть участь у виборах, обирають запропонованих кандидатів і роблять вигляд, що вважають це справжніми виборами…». Вацлав Гавел дописав текст, котрий отримав назву «Лист Ґуставу Гусакові». Надворі була весна 1975 року, в Чехословаччині панувала «нормалізація», а її незмінним символом був Ґустав Гусак – президент країни та генеральний секретар ЦК КПЧ. Людина карколомної і неоднозначної долі.

Формула краси. Дерев’яні церкви України: втрачене мистецтво?

Українські дерев'яні церкви – це фольклор, тільки в архітектурі. Збудовані переважно безіменними для нас майстрами на замовлення спільноти, громади села – вони могли бути (а могли не бути) шедеврами, але завжди втілювали народну уяву про красу, про велич, про присутність Бога на землі. Можливо тому знищення храмів більшовиками українці сприймали як саморуйнування. Дерев'яні церкви зникали з різних причин (вогонь і вода, шашель і грибок, занепад громади), але саме насильницька, свідома деструкція була найболіснішою – через неприродність втрати.