Спецпроект

В СРСР були засуджені близько 350 тисяч військовослужбовців, які побували в полоні

Наприкінці Великої Вітчизняної війни з фашистського полону були звільнені 1,8 млн радянських військовослужбовців. 344 тисячі з них були згодом засуджені на батьківщині.

Про це повідомив начальник управління Міноборони РФ з увічнення пам'яті загиблих під час захисту Вітчизни генерал-майор Алєксандр Кіріллін, інформує "Інтерфакс".

Він уточнив, що всі 1,8 млн звільнених із полону військовослужбовців були "направлені в спеціальні фільтраційні табори НКВС", де перевірялася ступінь їхньої провини і визначалося, чи була здача в полон добровільною і чи не було співпраці з німцями.

Саме в цих таборах були визнані винними і отримали термін більше 344 тисяч колишніх військовополонених.

Всього ж, за словами Кірілліна, в перші роки війни потрапили в полон понад 4 млн радянських солдатів і офіцерів.

Більше 5 млн радянських військовослужбовців, згідно з документами, пропали без вісті. З них приблизно 85% - це ті, хто потрапив у полон, зазначив генерал-майор.

Також Кіріллін повідомив, що "за різними оцінками, від 800 тисяч до 1 млн наших співгромадян служили у Вермахті". За його словами, в основному це були допоміжні і господарські частини.

Справа Шухевича: політична міфологія та дослідницькі підходи

Тема колабораціонізму українського визвольного руху у Другій Світовій війні з нацистами вперше чітко проартикульована на початку 1960-х, коли професор Берлінського університету Альберт Норден заявив у жовтні 1959 року, нібито бійці батальйону "Нахтігаль" у перші дні нацистської окупації Львова вбили до трьох тисяч поляків та євреїв. У квітні 1960 року у Москві влаштували прес-конференцію, на якій, серед іншого, представили двох начебто свідків подій. З тих часів за "Нахтігалем" та Романом Шухевичем почала закріплюватися на Заході слава колаборанта та воєнного злочинця.

30 червня 1941. Як Бандера Незалежність відновлював

Події у Львові стали сигналом для тисяч оунівців і їхніх симпатиків. По всіх селах і містечках Західної України відбувалася один і той же сценарій: група молодих ентузіастів захоплювала приміщення владних органів — хоча це сказано надто гучно, адже «Совєти ще не пішли, а німці ще не прийшли» і влада фактично валялася на вулиці.

Ігор Калинець: «Для мене поезія мала бути загадкою, яку слід відгадати, розшифрувати"

Іноді мене запитують, чи я шкодую, що моє життя так склалося. Мені здається, що ні. Не мало б воно тоді смислу, якби я не перейшов через те все, якби не було тих 60-х, ув’язнення у 70-ті, того піднесення національного — всі ті події допомогли мені відчути, що я щось значу, що я щось зробив, що я комусь потрібен власне таким, яким я є в даний момент. Мені здається, що то і є сенс мого життя.

Петро Франко. Таємниці життя і смерті

28 червня 1890 року народився наймолодший із трьох синів Івана Франка – Петро. В історію визвольної боротьби він увійшов як один із засновників української скаутської організації "Пласт", хоробрий старшина Легіону Українських січових стрільців, командант летунського відділу Української Галицької армії. Для сталінського ж режиму він став небезпечним ворогом народу, якого ліквідували, ймовірно, у перші дні німецько-радянської війни.