Спецпроект

Услід за Одесою і Житомиром червоний прапор підняв Севастополь

5 березня 2011 на сесії Севастопольської міської ради депутати одноголосно проголосували за рішення "Про використання копії Прапора Перемоги..."

Про це повідомляє офіційний сайт Компартії України.

"Минулого року, незважаючи на 65-річчя Великої Перемоги, фракціям КПУ тільки в двох з чотирьох районних рад Севастополя вдалося прийняти це рішення - тоді комуністи зіткнулися із затятим опором "біло-блакитної" більшості, - йдеться у повідомленні. - Цього року "регіоналам" вистачило розуму підтримати таке важливе для жителів міста рішення".

В рішенні міської ради сказано: "Під час урочистих заходів, присвячених Дню Перемоги та Дню визволення міста Севастополя, що проводяться в місті-герої Севастополі ... використовуються копії Прапора Перемоги. ... Копії Прапора Перемоги в обов'язковому порядку вивішуються на флагштоках будівель органів місцевого самоврядування та виконавчої влади, поряд з Державним прапором України та прапором міста-героя Севастополя".

Нагадаємо, що копії прапору Перемоги на 9 травня вирішили вивішувати міська влада Одеси і обласна влада Житомирщини.

Прапор Перемоги - штурмовий прапор 150-ї ордена Кутузова II ступеня Ідрицької стрілецької дивізії, здійнятий 1 травня 1945 року над будівлею Рейхстагу в Берліні (Німеччина) радянськими військовими.

Нагадаємо, що 6 травня 2005 року президент України Віктор Ющенко присвоїв лейтенанту-українцю Олексію Бересту "за бойову відвагу у війні 1941-1945 років, особисту мужність і героїзм, виявлені в Берлінській операції та встановленні Прапора Перемоги над рейхстагом" звання Героя України.

Прапор Перемоги на Хрещатику

Згідно з законодавством РФ, прапор Перемоги - це виготовлений у воєнно-польових умовах імпровізований Державний прапор СРСР, який являє собою прикріплене до ратища одношарове прямокутне червоне полотнище розміром 82 см на 188 см, на лицьовому боці якого вгорі біля ратища зображені срібні п'ятикутна зірка, серп і молот, на іншій частині полотнища додано напис.

Як СБ ОУН викрила цінного агента мдб урср у своїх лавах

"Бистра" призначила Ярославу Морозу зустріч на 30 червня в селі Модричі Дрогобицького району, де мала передати йому пошту та усні вказівки. На місце зустрічі він прямував у супроводі "Ворона" і чотирьох повстанців, які забезпечували охорону і перехід кордону. Вранці в селі група потрапила в засідку і вступила в бій. Мороз дістав важкі поранення в ногу й живіт і в такому стані був захоплений. Працівникові Дрогобицького управління мдб, який перший підоспів до нього, заявив, що він є представником Центрального Проводу ОУН, попросив зберегти йому життя і залишити сам факт взяття його в полон у таємниці.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.