Спецпроект

Метро "Республіканський стадіон" перейменують як історично застаріле

Станція метро „Республіканський стадіон", яка знаходиться на площі біля Олімпійського стадіону, буде перейменована для уникнення плутанини серед туристів та гостей міста.

Про це повідомив голова постійної комісії Київради Олександр Бригинець після засідання комісії, де розглядалося це питання.

"Наша комісія підтримала ініціативу Метрополітену змінити назву, оскільки недоцільно мати станцію метро "Республіканський стадіон", яка носить стару назву стадіону, а не нову, бо це може дезінформувати, плутати туристів, - сказав Бригинець.

За його словами, така зміна потрібна терміново, оскільки під час Євро-2012 Київ прийматиме багато туристів, для яких стадіон буде "одним із важливих об'єктів уваги".

Депутат також додав, що проект про перейменування станції пройшов розгляд у всіх комісіях та буде проголосований на одній з найближчих сесій.

Нагадаємо, що стадіон на схилах Черепанової гори в Києві влада УРСР вирішила будувати у 1934 році - відразу після того, як столицю Радянської України перенесли з Харкова до Києва. Власне, прийнята в 1936-ому назва "Республіканський стадіон" і означала "головний стадіон республіки".

1961 рік. Центральний стадіон УРСР ще без другого ярусу. Фото з офіційного сайту спорткомплексу "Олімпійський"

Побудований на місці скромного "Червоного стадіону імені Троцького" (1923 рік) спорткомплекс мали відкрити 22 червня 1941 року, але через військово-політичні обставини він був відкритий у червні 1944 року.

У 1967 році на стадіоні добудували другий ярус. У 1981 році було відкрито станцію метро "Республіканський стадіон".

У 1996 році Республіканський стадіон указом президента Кучми було перейменовано на Національний спортивний комплекс "Олімпійський".

Як СБ ОУН викрила цінного агента мдб урср у своїх лавах

"Бистра" призначила Ярославу Морозу зустріч на 30 червня в селі Модричі Дрогобицького району, де мала передати йому пошту та усні вказівки. На місце зустрічі він прямував у супроводі "Ворона" і чотирьох повстанців, які забезпечували охорону і перехід кордону. Вранці в селі група потрапила в засідку і вступила в бій. Мороз дістав важкі поранення в ногу й живіт і в такому стані був захоплений. Працівникові Дрогобицького управління мдб, який перший підоспів до нього, заявив, що він є представником Центрального Проводу ОУН, попросив зберегти йому життя і залишити сам факт взяття його в полон у таємниці.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.