Спецпроект

В Мінкульті вважають Олеся Гончара поетом

Заступниця міністра культури Вікторія Ліснича назвала письменника Олеся Гончара поетом.

Про це повідомляє УНІАН з посиланням на "Газету по-українськи". Конфуз стався учора під час вручення премії імені Гончара у столичному Будинку письменників.

"Сьогодні ми вручаємо премію імені видатного українського поета Олеся Гончара. Її заснували 1997 року. Стати її лауреатом - це більше, ніж почесно. Своїм життям і творчістю Олесь Терентійович зумів яскраво заявити про себе. Пам`ятаю його закоханим у життя, чесним і відданим своїй Батьківщині", - сказала вона.

"Я відношу себе до патріотів України і хочу сказати, що наша мова заслуговує на те, щоб бути єдиною державною мовою", - додала Ліснича.

Одне зі свіжих перевидань ПРОЗИ Олеся Гончара

На врученні премії була присутня вдова Олеся Гончара - Валентина Данилівна.

Після ляпу чиновниці вона опустила вниз очі, перезирнулася з головою спілки письменників Володимиром Яворівським. Люди в залі почали перешіптуватися.

Заступився за Лісничу поет Іван Драч.

"Заступниця міністра назвала Олеся Гончара поетом. Це - велика і свята правда. Вікторія Ліснича розкрила ще одну грань його таланту", - зауважив він.

З точки зору Історичної Правди, Гончар дійсно писав вірші, особливо замолоду, на фронтах Другої світової. Один із таких віршів можна прослухати у виконанні автора.

Але в першу чергу Олесь Гончар відомий своєю прозою: "Собор", "Тронка", "Людина і зброя", "Прапороносці" та інші твори, частину з яких державний службовець Вікторія Ліснича мала вивчати у школі.

Тарас Шевченко і Мочиморди: "Щирий жрець спиртуозностей"

"Чого б ми оце з тобою не сотворили, та ба, у мене така суха морда, що аж сумно... Намочи, серце, морду, та намочи не так чортзнаяк, а так як треба. Та пом’яни во псалмі Бахусові щирого жерця спиртуозностей Т. Шевченка..."

Від сестер-жалібниць до воячок: жінки в Армії УНР

В архівних джерелах можна зустріти чимало згадок про «сестер-жалібниць». За цим непоказним терміном приховується цілий пласт згадок, пов’язаних з участю жінок у визвольних змаганнях 1917-1921 років у складі армії УНР. Слідуючи поклику, вони опікувались хворими та пораненими, а під тиском обставин брали на себе обов’язки воячок, розвідниць та зв’язкових. І завжди піклувались про ближніх більше, ніж за себе

Година папуги. Ґудзики з Харкова

Станіслав Мікке вчепився у київського прокурора Андрія Амонса: "Хто це зробив?!" Більшість могил мала дивну рису — сліди від величезних бурів: земля була перемішана із перемеленими людськими кістками, зітлілим одягом та металевими ґудзиками. Подекуди траплялися великі грудки якогось білого хімікату.

Як дипломати УНР у Празі на інформаційному фронті воювали

Інформаційна війна – це, звісно ж, не винахід нинішнього часу. Нам часто здається, що ті інформаційні виклики, перед якими ми стоїмо сьогодні, є унікальними з огляду на нові технології, які приніс початок третього тисячоліття. Частково це правда. Сто років тому не існувало ні телебачення, ні інтернету, ні соціальних мереж. Однак вже існували газети і журнали, які були потужною зброєю впливу на громадську думку і позицію еліт.