Спецпроект

В Мінкульті вважають Олеся Гончара поетом

Заступниця міністра культури Вікторія Ліснича назвала письменника Олеся Гончара поетом.

Про це повідомляє УНІАН з посиланням на "Газету по-українськи". Конфуз стався учора під час вручення премії імені Гончара у столичному Будинку письменників.

"Сьогодні ми вручаємо премію імені видатного українського поета Олеся Гончара. Її заснували 1997 року. Стати її лауреатом - це більше, ніж почесно. Своїм життям і творчістю Олесь Терентійович зумів яскраво заявити про себе. Пам`ятаю його закоханим у життя, чесним і відданим своїй Батьківщині", - сказала вона.

"Я відношу себе до патріотів України і хочу сказати, що наша мова заслуговує на те, щоб бути єдиною державною мовою", - додала Ліснича.

Одне зі свіжих перевидань ПРОЗИ Олеся Гончара

На врученні премії була присутня вдова Олеся Гончара - Валентина Данилівна.

Після ляпу чиновниці вона опустила вниз очі, перезирнулася з головою спілки письменників Володимиром Яворівським. Люди в залі почали перешіптуватися.

Заступився за Лісничу поет Іван Драч.

"Заступниця міністра назвала Олеся Гончара поетом. Це - велика і свята правда. Вікторія Ліснича розкрила ще одну грань його таланту", - зауважив він.

З точки зору Історичної Правди, Гончар дійсно писав вірші, особливо замолоду, на фронтах Другої світової. Один із таких віршів можна прослухати у виконанні автора.

Але в першу чергу Олесь Гончар відомий своєю прозою: "Собор", "Тронка", "Людина і зброя", "Прапороносці" та інші твори, частину з яких державний службовець Вікторія Ліснича мала вивчати у школі.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.

Наше (?) Січневе повстання (1863–1864 роки)

25 січня цього року у Вільнюському кафедральному соборі голови трьох держав "Люблінського трикутника" – Кароль Навроцький, Ґітанас Науседа і Володимир Зеленський вшанували 163-тю річницю Січневого повстання 1863–1864 років. Мало хто звернув увагу, але це перше в історії наших трьох країн спільне вшанування пам'яті учасників цієї історичної події на найвищому державному рівні.