Спецпроект

В Мінкульті вважають Олеся Гончара поетом

Заступниця міністра культури Вікторія Ліснича назвала письменника Олеся Гончара поетом.

Про це повідомляє УНІАН з посиланням на "Газету по-українськи". Конфуз стався учора під час вручення премії імені Гончара у столичному Будинку письменників.

"Сьогодні ми вручаємо премію імені видатного українського поета Олеся Гончара. Її заснували 1997 року. Стати її лауреатом - це більше, ніж почесно. Своїм життям і творчістю Олесь Терентійович зумів яскраво заявити про себе. Пам`ятаю його закоханим у життя, чесним і відданим своїй Батьківщині", - сказала вона.

"Я відношу себе до патріотів України і хочу сказати, що наша мова заслуговує на те, щоб бути єдиною державною мовою", - додала Ліснича.

Одне зі свіжих перевидань ПРОЗИ Олеся Гончара

На врученні премії була присутня вдова Олеся Гончара - Валентина Данилівна.

Після ляпу чиновниці вона опустила вниз очі, перезирнулася з головою спілки письменників Володимиром Яворівським. Люди в залі почали перешіптуватися.

Заступився за Лісничу поет Іван Драч.

"Заступниця міністра назвала Олеся Гончара поетом. Це - велика і свята правда. Вікторія Ліснича розкрила ще одну грань його таланту", - зауважив він.

З точки зору Історичної Правди, Гончар дійсно писав вірші, особливо замолоду, на фронтах Другої світової. Один із таких віршів можна прослухати у виконанні автора.

Але в першу чергу Олесь Гончар відомий своєю прозою: "Собор", "Тронка", "Людина і зброя", "Прапороносці" та інші твори, частину з яких державний службовець Вікторія Ліснича мала вивчати у школі.

Як кдб намагався перешкоджати заходам з ушанування Євгена Коновальця

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України виявлено низку документів про те, як органи кдб срср у різні періоди відстежували заходи української діаспори з ушанування пам'яті голови ОУН Євгена Коновальця і намагалися всіляко перешкоджати їх проведенню.

Маріан Ґолемб’євський "Стер" – речник польсько-українського порозуміння

Маріан Ґолемб’євський – закинутий парашутом з Англії офіцер Армії Крайової / Делегатури Збройних Сил, член поаківської організації "Воля і Незалежність" (WiN), довголітній політичний в’язень та опозиційний активіст, пов’язаний з "Рухом" та ROPCiO. Його життєва історія під час та одразу після Другої світової війни міцно вписалася у складні польсько-українські відносини.

Корсунь. Фрагмент із книжки "Невиграна війна" Івана Гаврилюка

Жовті Води, Корсунь, Пилявці, Збараж, Зборів — ці назви глибоко вкоренилися в національну пам’ять як символи козацької військової слави. Однак за блиском цих звитяг ховається парадокс: переможний поступ війська Хмельницького затьмарила прикра поразка під Берестечком, а воєнні успіхи так і не стали тривкими політичними здобутками. Чому ж так трапилось? Відповідь на це запитання історик Іван Гаврилюк шукав не загалом у Хмельничинні, а у воєнному мистецтві очільників Козацької революції.

Від Золотої Слободи до Арлінгтонського національного кладовища. Юрко Коцай - перший олімпійський чемпіон українського походження

У світову історію плавання він увійшов як George Harold Kojac – дворазовий олімпійський чемпіон, рекордсмен світу, лікар і полковник Військово-повітряних сил США. Проте за американізованим прізвищем Kojac стояла українська родина Коцаїв із невеликого подільського села Золота Слобода. Історія цієї родини пояснює не лише спортивні успіхи Юрка Коцая, а й життєві принципи, які визначили весь його подальший шлях.