Історична пам'ять перетворилася на валюту. Ми нею платимо, приміром, за газ
Завжди, коли Україна "віддячує" Росії, то віддячує частиною нашої історичної пам'яті, ця пам'ять перетворилася у певну валюту. До прикладу, ціна на газ та здача Чорноморського флоту.
Таку думку виловив кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту політичних та етнонаціональних досліджень ім. І.Ф.Кураса НАН України Владислав Гриневич під час відкритої лекції в Українському католицькому університеті, повідомляє прес-служба УКУ.
9 травня він прочитав лекцію, присвячену щорічному відзначенню пам'яті про Другу світову війну на тему "Політика пам'яті ІІ світової війни в Україні".
За словами Владислава Гриневича, у Європі немає жодної країни, яка б не створила власну пам'ять про Другу світову війну. "Парадоксально, але навіть нейтральні країни, до прикладу Швейцарія, мають свою історичну пам'ять".
Історик також розповів про моделі пам'яті Другої світової війни: "Сьогодні виділять три такі моделі - західноєвропейська, східноєвропейська (Польща, Прибалтійські країни) та пострадянська модель (Росія, Білорусія, Придністров'я). За президентства Віктора Ющенка Україна перебувала між двома моделями - східноєвропейською та пострадянською, зараз ми остаточно скотилися до останньої".
На думку віце-ректора УКУ Мирослава Мариновича, в Україні, котра розташована між двома цивілізаціями, відбувається накладання двох історичних пам'ятей - східноєвропейської та російської.
"Перш ніж говорити про створення української політики пам'яті, мені би хотілося, аби у нас відбувся процес збирання знань про війну - це спростує лукаві міфи історії. Те, що відбувається зараз в Україні - велика підміна понять. Така ситуація склалася через те, що злочинні дії не названі та не кваліфіковані як злочинні, а тому вони можуть бути інтерпретовані як героїчні. До того ж ці злочини не спокутуванні через покаяння, як це відбулось в Німеччині", - додав Мирослав Маринович.
Професор УКУ, Ярослав Грицак з цього приводу зазначив, що для України слід запровадити модель діалогу: "Тобто ми вибачаємо і просимо вибачення. Не йдеться про створення когерентної, тобто одноцінної пам'яті, а про примирення, адже досвід в Україні є різним у різних регіонах".
