Спецпроект

Історична пам'ять перетворилася на валюту. Ми нею платимо, приміром, за газ

Завжди, коли Україна "віддячує" Росії, то віддячує частиною нашої історичної пам'яті, ця пам'ять перетворилася у певну валюту. До прикладу, ціна на газ та здача Чорноморського флоту.

Таку думку виловив кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту політичних та етнонаціональних досліджень ім. І.Ф.Кураса НАН України Владислав Гриневич під час відкритої лекції в Українському католицькому університеті, повідомляє прес-служба УКУ.

9 травня він прочитав лекцію, присвячену щорічному відзначенню пам'яті про Другу світову війну на тему "Політика пам'яті ІІ світової війни в Україні".

За словами Владислава Гриневича, у Європі немає жодної країни, яка б не створила власну пам'ять про Другу світову війну. "Парадоксально, але навіть нейтральні країни, до прикладу Швейцарія, мають свою історичну пам'ять".

Історик також розповів про моделі пам'яті Другої світової війни: "Сьогодні виділять три такі моделі - західноєвропейська, східноєвропейська (Польща, Прибалтійські країни) та пострадянська модель (Росія, Білорусія, Придністров'я). За президентства Віктора Ющенка Україна перебувала між двома моделями - східноєвропейською та пострадянською, зараз ми остаточно скотилися до останньої".

На думку віце-ректора УКУ Мирослава Мариновича, в Україні, котра розташована між двома цивілізаціями, відбувається накладання двох історичних пам'ятей - східноєвропейської та російської.  

"Перш ніж говорити про створення української політики пам'яті, мені би хотілося, аби у нас відбувся процес збирання знань про війну - це спростує лукаві міфи історії. Те, що відбувається зараз в Україні -  велика підміна понять. Така ситуація склалася через те, що злочинні дії не названі та не кваліфіковані як злочинні, а тому вони можуть бути інтерпретовані як героїчні. До того ж ці злочини не спокутуванні через покаяння, як це відбулось в Німеччині", - додав Мирослав Маринович.  

Професор УКУ, Ярослав Грицак з цього приводу зазначив, що для України слід запровадити модель діалогу: "Тобто ми вибачаємо і просимо вибачення. Не йдеться про створення когерентної, тобто одноцінної пам'яті, а про примирення, адже досвід в Україні є різним у різних регіонах".

Про поховання гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного та перспективи його пошуків

Зібрання в одному місці поховань національних героїв – ефективний спосіб підтримки національної ідентичності та пам'яті народу. Зараз активно йде створення подібного пантеону героїв України. У зв'язку із цим у суспільстві почалися обговорення та пошуки могил звитяжних предків, яких варто перепоховати в поважному місці. Однією з таких особистостей безумовно є гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний. Це одразу розбурхало розслідування стосовно місця його поховання.

Убивство Степана Бандери. Таємна місія агента кдб "Люкса"

Одразу після вбивства 15 жовтня 1959 року в Мюнхені Степана Бандери органи кдб срср розгорнули масштабну кампанію з дезінформації світової громадськості про обставини цього гучного злочину, його замовників і виконавців. Одним із тих, кого на всіх етапах цієї спецоперації залучали до стеження за лідером ОУН, створення умов для його ліквідації та відвернення уваги від справжнього вбивці, був агент на псевдо "Люкс", завербований ще у 1932 році.

Китаїв: за 10 кілометрів від Хрещатика дивом збереглося місто часів Русі

На півдні Києва збереглося місто часів князя Володимира: майже 400 курганів, пів кілометра валів, головний в'їзд, давні дороги і велике поселення, де тисячу років тому вирувало життя. Це - Китаїв, пам’ятка археології національного значення. У центрі Києва оборонні вали давньоруського міста майже повністю поглинула забудова. А всього за десять кілометрів від Хрещатика їх досі можна побачити. Це місце пережило князів, монгольську навалу, імперії, революції та радянську владу. Але чи переживе Китаїв сучасний Київ?

Сусід із сьомої квартири. Справа киянина Венедикта Баранова: як бідність, страх і буденний антисемітизм робили катів зі "звичайних радянських людей"

На початку жовтня 1941-го до будинку №30 на Межигірській вулиці під'їхала підвода. Поліцай із нагайкою запитав, "де тут живуть жиди". Баранов, який стояв біля воріт, одразу повів його на п'ятий поверх, до квартири номер 17. Там залишалася хвора паралізована жінка-єврейка Рахіль Самойовська. Баранов зніс стару з п'ятого поверху і кинув на підводу. У цей час його дружина Анна стягнула з її ніг фетрові боти. Підвода рушила в бік Верхнього і Нижнього Валів.