Історія вже не визначає порядок денний відносин України й Польщі - посол Дещиця

Питання історії залишаються на порядку денному двосторонніх відносин України і Польщі, але вже не є основними темами переговорів, вважає український посол у Варшаві Андрій Дещиця.

Таку заяву він зробив під час інтерв'ю "Укрінформу".

 

На думку дипломата, цьому сприяло зняття заборони на проведення пошуково-ексгумаційних робіт польських жертв в Україні.

"Хоча історичні питання залишаються в переліку порядку денного двосторонніх відносин, але їх знято з топагенди. На це вплинули рішення про зняття заборони на пошуково-ексгумаційні роботи в Україні, що реалізовано після візиту Президента Зеленського до Польщі.

Це розблокувало ведення діалогу в багатьох інших площинах і зняло напруження, яке існувало в переговорах на офіційному рівні", - заявив Дещиця.

За його словами, доти складні історичні питання завжди були якщо не першими, то одними з перших при обговоренні на офіційних зустрічах.

Дипломат також повідомив, що його зустрічі з польськими посадовцями, які відповідають за питання історії, свідчать про те, що вони мають намір узятися за впорядкування легальних українських місць пам'яті в Польщі.

"Це вимагає певного часу, процедур. Зрештою заява Президента України також не означала негайного розблокування пошуково-ексгумаційних робіт. Вона прозвучала у серпні, а робота розпочалася наприкінці листопада.

Є певні процедури, які потрібно виконати. І такою є позиція польської сторони", - підкреслив посол.

Водночас він визнав, що є "інституції, можливо, і треті сторони, які зацікавлені, аби це питання й надалі було предметом розбрату між українцями й поляками".

"Але якщо ми переконані у важливості українсько-польського стратегічного партнерства, то ми маємо стояти вище таких спроб і провокацій, поводитися цивілізовано, виходячи з принципу, що треба вшанувати тих осіб та воїнів, які загинули. І це правило має бути застосовано до всіх", - наголосив дипломат.

За його словами, українська сторона хоче відновити консультації в рамках двосторонньої угоди від 1994 року про збереження місць пам'яті - аби врегульовувати всі питання, пов'язані з такими місцями як у Польщі, так і в Україні.

"Тобто, ми маємо правову базу для такої співпраці – лише потрібно її використовувати", - зауважив Дещиця.

Нагадуємо: Упродовж 2014 – 2016 років у Польщі невідомі вандали зруйнували і осквернили 14 могил і пам'ятних знаків українцям. Донині жоден не відновлений. В Україні провокатори цього року осквернили пам'ятники загиблим полякам у колишньому селі Гута-Пеняцька на Львівщині і меморіальний комплекс у Биківні на Київщині. Однак українська сторона одразу відчистила образливі написи і заявила, що готова відновити пам'ятники. Польська сторона зволікає з цим питанням.

26 квітня 2017 року на цвинтарі у селі Грушовичі представники правих польських організацій зруйнували монумент воякам Української Повстанської Армії.  Польська сторона пояснила це як "демонтаж незаконного пам'ятника УПА", який простояв 23 роки. Руйнування постфактум легалізували заяви Міністерства культури та Інституту національної пам'яті Польщі.

Руйнування братської могили вояків УПА в Грушовичах є 15-м за чергою актом наруги над місцями пам'яті українського народу на території Республіки Польща, вчиненим від 2014 року. Цей монумент серед тих, які вимагає відновити українська сторона. Обов'язковою передумовою поновлення пошукових робіт польських науковців на території України, які заблоковані з весни минулого року, є відновленням місць пам'яті.

Аби довести відсутність поховань під зруйнованим пам'ятником у Грушовичах, Польський інститут національної пам'яті у травні цього року ініціював розкопки. Україна скерувала до Польщі групу з 5 спостерігачів. У результаті розкопок все ж виявлено поховання, а отже — пам'ятник не був символічним.

Під час зустрічі у Варшаві 31 серпня 2018 року Президент України Володимир Зеленський та Президент Польщі Анджей Дуда домовились оновити й перезавантажити двосторонню робочу групу з вирішення історичних питань, що працюватиме під патронатом обох глав держав. 

"Я готовий розблокувати отримання дозволів на проведення пошукових робіт в Україні, а польська сторона опоряджає українські місця пам'яті в Польщі. Запропонував Президенту Дуді спорудити на кордоні України та Польщі спільний меморіал примирення", – зазначив тоді Зеленський.

Томаш Ґарріґ Масарик: Президент-визволитель

В аудиторії празького університету шуміли студенти. Молоді люди відмовлялися спілкуватися зі своїм викладачем – професором філософії Томашем Масариком. Викладач писав крейдою на дошці свої звернення, однак у відповідь чув лише свист студентів, які таким чином бойкотували його лекцію. На дітей Масарика нападали дорогою до школи, а дружина Шарлотта стала ціллю насмішок та презирства. Сам Масарик отримав ярлик «зрадника» та «єврейського агента». На дворі був 1900 рік і в Празі вирувала антисемітська «Гілснеріада». Протягом наступних двадцяти років Томаш Масарик зі «зрадника» перетворився на «батька нації» та «президента визволителя».

Кава і «Велика депресія»

Навряд чи бідні й голодні люди потребували насамперед кави, але на чашку вони бодай могли сподіватися. Відстоявши довжелезну чергу на доброчинну кухню, людина «отримувала миску кукурудзяної каші, часто без молока й цукру, і кухоль кави». Сільські жителі, втративши свої ферми, ставили на узбіччях намети і трималися на «квасолі і чорній каві». Дороті Дей згадувала, як чоловіки приходили до благодійних пунктів католицького робітничого руху "по одяг, черевики, шкарпетки чи плащ": "Коли у нас нічого не залишалося, ми казали: "Посидьте, випийте кави. Візьміть сендвіч". Кави ми варили дедалі більше".

Як зароджувалася французька плеяда Півдня України

Наприкінці XVIII – початку XIX століття Південь України певною мірою став привабливий для іноземних переселенців. У цей час уряд Російської імперії намагавсяу тому числі освоювати регіон руками західноєвропейців. Не останнє місце у цьому процесі займали французи, які утворили тут потужний конгломерат управлінців, аграріїв, промисловців та інших фахівців. Вони не просто приїхали заробляти гроші на торгівлі або вирощуванні винограду, але й дали поштовх до розвитку окремих галузей економіки, якими сьогодні тут продовжують користуватися (суднобудівництво, виноградарство, вівчарство, тощо).

Буркусь: хто сторожив спокій дому Франка?

Це був не безпородний дворовий собака (хоча і в тім нічого лихого нема, навпаки, не виключено, що й таких тримали Франки, бо принаймні в певний час пес був у них не один, а справжній гуцульський вівчур, полонинський собака, чи, як іще називають, карпатська вівчарка