Роль і місце Полтавської битви в історії пропонують переосмислити

Ідеологема про «тріумф російської зброї на полі Полтавської битви» була сформована царськими пропагандистами набагато пізніше за саму битву і штучно «розкручувалася» всіма засобами російської пропаганди. Історики пропонють кардинально змінити концепцію пам'яті про битву, перенісши акценти з «перемоги російської зброї» на участь України у Північній війні 1700–1721 років.

Про це йшлося 26 червня в УНІА «УКРІНФОРМ» під час круглого столу «Редут імперії. Полтавська битва 1709 року як місце пам’яті: історія, міф, роль у насадженні ідеологеми «русского міра» в Україні», ініційованого Українським інститутом національної пам’яті.

Учасниками круглого столу стали історик-сходознавець, керівник центру дослідження цивілізацій Причорномор’я Інституту історії України НАН України Олександр Галенко, історик, директор Інституту дослідження Голодомору Віктор Брехуненко, історикиня, провідна наукова співробітниця Інституту історії України НАНУ Ольга Ковалевська, доктор історичних наук, директор Науково-дослідного інституту козацтва Інституту історії України НАН України Тарас Чухліб, а також історик, начальник Управління науково забезпечення політики Українського інституту національної пам’яті Ярослав Файзулін та історик, співробітник Українського інституту національної пам’яті Богдан Короленко.

До розмови також долучилися директорка Державного історико-культурного заповідника «Поле Полтавської битви» Наталія Білан та заступниця директора з наукової роботи Людмила Шендрик.

 
Учасники круглого столу
фото: український ніститут національної пам'яті

Головною темою круглого столу стало питання формування міфу про доленосне значення Полтавської битви в російській ідеологемі про «перемогу російської зброї». Як зазначив Віктор Брехуненко, спочатку це був лише один з бойових епізодів Північної війни.

«Тоді по Полтаві ніхто, ні в Росії, ні в Європі не вважав, що справа Північної війни вирішена, що це якась епохальна подія. Коли ми подивимося на святковий календар військових подій Петра І, то ми там не знайдемо Полтавської битви. Це вже Феофан Прокопович, який створив інтелектуальне підгрунтя перетворення Московщини на Російську імперію, почав «розкручувати» Полтаву в інформаційному плані як переломний момент російської і європейської історії», – зазначив Брехуненко.

Однак, найбільшу підтримку російська ідеологема Полтавської битви отримала на початку ХХ століття як консолідуючий фактор для зміцнення російської імперії.

«На початку ХХ століття Росія опинилася в жахливій ситуації. Це і економічна криза, яка опустила рівень життя до найнижчого в Європі. І російсько-японська війна, яка для Росії завершилася крахом. І перша революція, і столипінська реформа, які так само викликала масове невдоволення і загрожували масовими бунтами. Потрібна була термінова національна ідея, яка стала б консолідуючим фактором. І тоді російські ідеологи згадують про Полтавську битву, пропонуючи відзначити її 200-річчя з неабияким піднесенням. Нікого тоді не цікавило, що і як там насправді відбувалося. Потрібен був привід для святкування – і його успішно використали», – розповіла Ольга Ковалевська, додавши, що для розкрутки міфу були задіяні усі засоби пропаганди – від насадження пам’ятників до створення перших кінофільмів, які масово крутилися в популярних тоді кінотеатрах.

Російський міф був успішно підхоплений і радянською пропагандою – урочисте відзначення чергової річниці битви відбувалося і в1939 році, і в 1959-му. У Державному історико-культурному заповіднику «Поле Полтавської битви» зберігається наказ про створення цього музею за підписом Сталіна. Частково він продовжує працювати й досі – в експозиції того ж історико-культурного заповідника «Поле Полтавської битви» експонується величезна кількість медалей з нагоди перемоги росіян в Полтавській битві, портретів Петра І включно із його скульптурою перед центральним входом до музею, наголосив Тарас Чухліб.

Він запропонував кардинально переглянути концепцію заповідника «Поле Полтавської битви», перенісши акценти із «перемоги російської зброї» на участь України у Північній війні 1700–1721 років та її роль в загальноєвропейських процесах того часу. Як запевнили представники музею, робота в цьому напрямку вже триває.

А головне, на чому наголошували усі учасники круглого столу, для подолання російських імперських ідеологем, Україна має всіляко пропагувати і підтримувати на державному рівні власне ставлення до історії і своїх героїв: замовляти картини, заохочувати до написання історичних романів, фінансувати кінофільми, відкривати пам’ятники, провокувати історичні дискусії на телебаченні та ЗМІ.

Зрештою, всі погодилися на тому, що проблема подолання імперської спадщини, одним із проявів якої є інерційне сприйняття Полтавської битви в російському імперському дусі, надзвичайно актуальна і потребує глибокого переосмислення, тому одним круглим столом справа не обмежиться.

Нагадаємо, Український інститут національної пам’яті спільно з продакшн «Bober studio» презентували відеоролик, у якому гетьман Іван Мазепа постає як фігура світового масштабу.

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Кривавий баланс. Скільки загинуло під час польсько-українського конфлікту?

Під час українсько-польської локальної війни на території Холмщини, Грубешівщини, Берестейщини, Полісся, Волині й Галичини з кінця 1942 до кінця 1944 рр. українці втратили 13–16 тисяч осіб убитими й до 20 тисяч біженцями, поляки 38–39 тисяч осіб убитими й 355 тисяч біженцями.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?