Спецпроект

Захід не хотів незалежної України - архів Горбачова

Провідні політики Заходу побоювалися незалежності України і в розмовах із останнім лідером СРСР часто висловлювали занепокоєння з цього приводу.

Про це повідомляє "Главред" із посиланням на британського історика Павла Строілова, котрий скопіював з комп'ютерної мережі Фонду Горбачова архів з записами переговорів.

Західні політики, схоже, вели переговори і з керівниками УРСР, хоча й не акцентували про це у розмовах із Горбачовим.

Нижче - кілька знакових фрагментів горбачовських розмов.

Прем'єр-міністр Великобританії Маргарет ТЕТЧЕР, 20 листопада 1990 року:

"Востаннє, коли я була в Радянському Союзі, я відчула, що люди діють ніби в умовах вакууму влади. Але цього не може бути. Свобода може існувати лише в умовах твердої законності. Більш розумні люди казали мені: ми чекаємо, хочемо подивитися, як буде розподілено владу між центром і республіками.

Але інші стверджували, що лише самі республіки будуть вирішувати, що вони віддадуть центру. А я казала їм, що тоді країна не зможе функціонувати. Спочатку визначається центр, потім повноваження передаються республікам.

Я бачила демонстрації з гаслами про те, що українські солдати не будуть служити центральному уряду. І це дуже стурбувало мене, адже свобода неможлива без фундаменту влади. І ще одне стурбувало мене. Люди чекають, що для них хтось щось зробить. Але ж воля - це відповідальність. А люди працюють абияк, без твердого управління".

Канцлер ФРН Гельмут Коль 5 липня 1991 року:

". Я хотів би... донести до керівників України нашу думку про те, наскільки важливо уникати дій, які б створювали на Заході враження того, ніби СРСР ось-ось розпадеться на конгломерат окремих республік".

Міністр іноземних справ ФРН Ганс-Дітріх ГЕНШЕР, 26 жовтня 1991 року:

"Розмовляючи минулого тижня в Києві, я казав українським керівникам: у нас в Європейському співтоваристві 12 держав. Ми прагнемо до створення спільної європейської держави; у нас зараз 12 валют, а ми хочемо створити єдину спільну валюту.

Бачте, яка різниця: Європа прагне до єднання, а ви шукаєте будь-які приводи, щоб роз'єднуватися. Це парадоксально і не може бути нічим виправдано".

Президент США Джордж БУШ, 29 жовтня 1991 року:

"Так, я приймав Кравчука, Акаєва. Ми маємо контакти з республіками, намагаючись, щоб вони не підривали ваші позиції. І я завжди кажу: ми зацікавлені в тому, щоб республіки домовилися з центром, ми хочемо допомогти вам, а для цього необхідно, щоб ви домовилися.

Незалежність України: як воно було у 1991-му і як буде у 2021-му

І, звичайно, військові питання, роззброєння, ядерна зброя. Я завжди підкреслюю роль президента Горбачова. А коли Україна стала робити заяви з цих питань, то це викликало велике занепокоєння... Сенатори питають, що це за нова армія у 450 тисяч людей, коли треба ратифікувати договір по звичайних збройних силах в Європі?"

Прем'єр-міністр Іспанії Феліпе Гонсалес МАРКЕС, 30 жовтня 1991 року:

"Коли вони [західні лідери - ІП] бачать, що Україна, нехай із передвиборчих міркувань, але має намір мати свою грошову одиницю чи армію (нехай без ядерної зброї), оскільки не довіряє Росії, в цій ситуації їхня віра у збереження Союзу може спиратися виключно на наявність фігури Горбачова.

Але, погодься, у відносинах з такою країною цього недостатньо. Я радий, що ти згоден зі мною, що в сьогоднішніх умовах для політика з великої літери, політичний союз республік важливіше, ніж економічні зв'язки. Без першого не буде і другого.

...Буш не міг тобі сказати цього, але я впевнений, що в голові у нього постійно сидить думка: а раптом Єльцин опиниться на коні? І Бушу важко дорікнути в чомусь, мені легше було зробити свій вибір. Мені здалося, що на голову не налазить те, що німці вирушили в Москву просити автономію для радянських німців. Облиште, панове, це все одно, що я завтра попрошу автономії для двох мільйонів іспанців в Аргентині. Та мене стусаном в одне місце звідти виб'ють за це.

...Я, до речі, готовий повторити все це і в тебе вдома. Особливо руки сверблять поговорити з українцями: що вони думають, що, відокремившись, стануть Францією чи Німеччиною?

...Можу сказати тільки одне: ми не можемо жити, перебуваючи в залежності від того, буде чи не буде інфаркту у Михайла Горбачова. Нам потрібен сам Горбачов, і нам потрібен стабільний, потужний інститут Президента СРСР".

Три мільйони з обмовкою «понад»

Методика й практика підрахунку загиблих у Червоній армії має численні вади. За час німецько-радянської війни ця процедура неодноразово змінювалася. Обрахунок бойових утрат тривав упродовж майже всього повоєнного десятиліття… Тому остаточні цифри визначити практично неможливо

«…Попереду заслін із жінок і дітей»: грецькі антифашисти проти Британії

На початку березня 2014 року російське керівництво скликало пресконференцію, присвячену подіям в Україні. Відповідаючи на запитання про можливість війни з сусідньою державою, Владімір Путін заявив: «Якщо ми ухвалимо таке рішення, то тільки для захисту українських громадян. І нехай спробує будь-хто з числа військовослужбовців стріляти у своїх людей, за якими ми стоятимемо позаду, не попереду, а позаду. Хай вони спробують стріляти у жінок і дітей!». Утім, у застосуванні подібної тактики росіяни не були першими. У Другу світову війну її використовували грецькі антифашисти. Але не проти нацистів, а проти британської армії.

План «Барбаросса». Що думали військові Гітлера?

Хоча було зрозуміло, що однією з головних причин нападу на Радянський Союз було прагнення здобути запаси (передусім нафту), яких бракувало німцям, без відповіді залишалося головне питання: чи мали вони ресурси, щоб здобути ресурси, яких прагнули? Одне слово: чи їхні бажання не перевищували здатність їх задовільнити? Урешті-решт, Гітлер так ніколи й не визнав цього недоліку плану «Барбаросса». Він хотів швидкої війни, щоб отримати доступ до сировини й землі, але сировина, яку він хотів мати найбільше (нафта), була неймовірно далеко.

«Антирадянський» Лифар

Ім’я Лифаря було заборонене на батьківщині протягом довгого часу, а його численні теоретичні праці з історії балету та хореографії не перекладалися російською та не видавалися у СРСР, не дивлячись на високий рівень радянського балету та його популярність як серед партеліти, так і пересічних радянських громадян. Проте йому вдалося (хоча, звісно, він поняття не мав про це) потрапити до секретного радянського видання – «методички» КҐБ 1968 року «Використання можливостей Радянського комітету з культурних зв’язків з співвітчизниками за кордоном у розвідувальній роботі».