У Берліні покажуть "Назви своє ім'я" Буковського-Спілберга

Український Кіноклуб Берліну до 70-ї річниці трагедії в Бабиному Ярі демонструватиме фільм „Назви своє ім'я" (2006).

Режисер фільму - Сергій Буковський, один з кращих українських документалістів сучасності. Продюсери фільму: Стівен Спілберг та Віктор Пінчук. Фільм брав участь у багатьох фестивалях, та став переможцем у категорії „Особлива відзнака" керівництва Меморіалу Яд Вашем.

„Назви своє ім'я" - це документальний фільм про Голокост в Україні. Режисер використовує в фільмі свідоцтва українською та російською з Архіву Інституту Фонду Шоа Університету Південної Каліфорнії та веде таким чином свою нитку чутливої розповіді історій окупації, знищення та спасіння.

Українським журналістом Дмитро Десятериком фільм був названий „талановитою й вишуканою спробою запобігти звірству безіменності."

Опис фільму з офіційної веб-сторінки:

"Режисер Сергій Буковський запрошує глядача в подорож відкриттів, поринаючи разом з українськими студентками-розшифровувачками у свідоцтва місцевих єврейських жителів, які дивом вціліли під час масових розстрілів, а також тих, хто рятував своїх друзів, сусідів і зовсім незнайомих людей під час Голокосту.

Ми довідаємося про те, що їм довелось пережити, і разом з тим одержимо можливість поглянути на сучасну Україну й довідатися про етнічні стереотипи, що продовжують існувати й понині, а також про те, як пострадянське суспільство вирішує питання про увічнення місць масових розстрілів десятків тисяч єврейських родин та інших жертв нацизму."

Після показу фільму відбудеться дискусія з берлінським журналістом Крістофом Філінгером, позаштатним співробітником Американського Єврейського Комітету, про проект "Масові поховання євреїв, знищених під час Голокосту" на території сьогоднішньої України, та про пам'ять про Голокост у сучасній Україні. Модерація: Олександра Бінерт.

Місце проведення: Фільм буде показаний в театрі „Панда" (Адреса: Kulturbrauerei, Knaackstrasse 97, 10435 Berlin).

Коли: 29.09.2011, початок о 19 годині.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.