Спецпроект

Розстрільний Голокост. В Україні убивали не в газових камерах (ФОТО)

"Історична Правда" побувала на відкритті виставки "Голокост від куль". Пропонуємо читачам репортаж. "Ми не відповідальні за минуле, ми тоді не жили. Там були ті вчинки, якими ми можемо пишатися, і такі, якими пишатися не можна".

"Мій дідусь був у таборі військовополонених у Раві-Руській. Він до смерті згадував: "В таборі було погано, але за межами табору було гірше", - каже Патрік Дебуа. Він у чорному одязі, з білим комірцем-колораткою, яку носять католицькі свящинники. 

Мені цікаво, чому він, католик, приїхав у країну, де переважає християнство східного обряду. І чому він, католик, вивчає долю іудеїв. Але спершу я питаю, чому його дідусь вважав, що за межами табору в Раві-Руській було гірше.

Патрік Дебуа з українським виданням своєї книги "Хранитель спогадів". Всі фото: Павло Солодько

"Я так цього й не дізнався, - каже отець Патрік. - Можу тільки здогадуватися. Очевидно, він мав на увазі, що в таборі вмирали за якимось усталеними правилами, а за його межами насильство було повсюдне і без правил".

Дебуа має на увазі діяльність айнзатцгруп - нацистських військово-терористичних одиниць, створених для винищення населення окупованих Третім рейхом територій. "Ми на Заході знали про Аушвіц і про газові печі, - говорить він. - Але ми не знали про айнзатцгрупи і масові розстріли". 

Один із стендів з виставки "Голокост від куль". Всі фото: Павло Солодько

Голокосту, проведеному не в таборах смерті, а розстрільними командами, і присвячена виставка, організована Фондом Віктора Пінчука - "Голокост від куль: масові розстріли євреїв в Україні в 1941-1944 рр."

"Історична Правда" побувала на її відкритті. Пропонуємо читачам репортаж.

 Віктор Пінчук і Володимир Литвин (хоча спершу повідомлялося, що виставку відкриє Микола Азаров)

На офіційному відкритті виступали офіційні гості.

"Наш фонд зазвичай займається майбутнім, але це минуле, яке неможливо оминути і яке в тому числі формує і майбутнє", - сказав головний меценат проекту Віктор Пінчук.

 Патрік Дебуа проводить екскурсію для Леоніда Кучми

"1,6 млн євреїв було страчено в Україні в роки Другої світової, - зі звично скорботним обличчям виступив Володимир Литвин. - Пам'ятаю спогади батьків, які розповідали, як німці убивали у нас на Житомирщині євреїв".

"Сьогодні піднімають голови певні люди, політики, об'єднання і структури, які фактично проповідують людиноненависницькі теорії, - сказав голова ВР, втім, уникнувши назвати хоча б одне конкретне прізвище. - Представників таких організацій треба примушувати переглядати документальні кадри і приводити на такі виставки".

 Кучма не виступав, але - на відміну від Литвина - слухав переклад промов іноземних гостей

Потім на сцену вийшов Патрік Дебуа. Якщо Віктор Пінчук профінансував перебування цієї виставки в Україні, то французький священник фактично її створив, об'їздивши більшу частину України - три чверті областей. Це не рахуючи половини Білорусі і трьох областей Росії.

Поїздки дослідника - до речі, його пошукова група складається з українців - виглядають так. Він вивчає німецькі, ізраїльські та інші архіви, приїздить у конкретне місце і розмовляє з першими-ліпшими літніми людьми.

Українське видання книги французького священника

Дебуа говорить, що цинізм нацистів, які не приховували діяльності айнзатцгруп, тепер допомагає розшукувати сліди їхньої "роботи". В кожному селі зрештою знаходиться хтось, хто маленьким бачив, як знищували євреїв, циган, українців... 

Омелян Ковч - священик концтабору Майданек

"На відміну від секретності, яка оточувала концтабори у Центральній Європі, геноцид у селах і містах Східної Європи відбувався привселюдно, на очах сусідів жертв, - сказав священик. - Ці люди часто й досі проживають у тих же селах; інколи їх зганяли нацисти, змушуючи виконувати окремі завдання, пов'язані з розстрілами - возити, копати тощо".

Німецький кулемет МГ-42 (макет)

Поставлений на потік оперативний пошук через свій поспіх не завжди є точним. Жанна Ковба з Центру вивчення історії та культури східноєвропейського єврейства НаУКМА вже писала для ІП про деякі неточності і надбалості щодо "деталей геноциду".

Але для Дебуа важливіше встигнути не стільки дослідити місцевість археологічно (хоча його група працює і з лопатами, і з металошукачами), скільки поговорити з якомога більшим числом свідків: "Ми записуємо їхні розповіді на відео. Ми змагаємося з часом, аби взяти інтерв'ю у якомога більшої кількості старіючих свідків, перш ніж вони та їхні спогади підуть назавжди".

Фото з виставки. Айнзацтгрупа розстрілює цивільних. 1941-42 рр, місце невідоме

Сама ж виставка зроблена у сучасній західноєвропейській традиції якісних музеїв - багато відео- та аудіоматеріалів, стенди з інфографікою та оригінальні артефакти.

Багато фото. Страшних фото.

 Відео зі свідченнями очевидців

"Ці світлини страшні у своїй жорстокості, але разом з цим вона слугують найкращим матеріалом для попередження повторення минулого, - говорить президент Меморіалу Шоа (партнери в організації виставки) Ерік де Ротшильд. - Це універсальний урок - не тільки про загрозу антисемітизму, але і про будь-які форми расизму. Погано говорити не тільки "брудний жид", але й "брудний чорнопикий", "брудний муслім" чи будь-хто брудний.

Барон Ерік де Ротшильд

"Брудний хохол" - є особи, які кажуть і так. Такі є навіть серед коментаторів на УП.

Барон Ротшильд у своїй короткій промові згадує і про українців. Бо на Заході, де нацисти соромилися газових печей і концтаборів, укриття євреїв не загрожувало смерті всій родині.

Волинянин знайшов 800 Праведників світу. Усього їх в Україні - понад 2200

"Ті українці, які в страшний умовах окупації, під загрозою смерті ховали єврейських утікачів, заслуговують на пам'ять і повагу", - каже президент Меморіалу Шоа.

 Люди, які рятували людей

Сам Патрік Дебуа теж вдячний українцям - тим, хто зберіг не життя, а хоча б пам'ять про загиблих. Він розповідає історії без конкретних прізвищ і місць. Вони по-французьки мелодраматичні, але хіба такого не могло бути насправді?

"Я пам'ятаю українку Надю, яка працювала в колгоспі в Криму. Вона була закохана в єврея Іцхака. Його батьків розстріляли і він пішов від неї зі словами "Я маю бути з мамою".

 Як відбувалися розстріли

Я пам'ятаю Анну - теж з колгоспу, тільки під Рівним. Вона була закохана в Самуеля. Тихцем передавала йому і його родині в гетто їжу. Коли їх мали вести на розстріл, Анна теж нашила на свій одяг жовту зірку і пішла до коханого. Її  мама випадково побачила доньку з вікна і забрала в останню мить із розстрільної колони.

 Один зі стендів

Я вдячний Надії та Анні. Я вдячний тим, хто писав мені про забуті братські могили, про розстріляних родичів, "у цій могилі лежить моя мама". Ви допомогли їх знайти. І наостанок велике, величезне дякую Україні".

Ще один стенд

Наостанок іще кілька цитат з відкриття виставки.

Посол США в Україні Джон Теффт: "Є ідея проводити уроки, присвячені Голокосту, в українських школах. Уже реалізуємо".

 Комендант СС погрожує за прийом євреїв у якості гостей

Директор Українського центру вивчення історії Голокосту Анатолій Подольський: "Ми підготували киян, які будуть екскурсоводами на цій виставці. Це 16 молодих людей, які виросли у незалежній Україні. Ми не відповідальні за минуле, ми тоді не жили. Там були ті вчинки, якими ми можемо пишатися, і такі, якими пишатися не можна.

Мандик Хасман. Єврей із УПА

Євреї були винні тільки самими фактом народження. Тим, що вдягали капелюх там, де християни його знімали. Це не нацистські звірі зробили з мирними громадянами, як нас переконувала радянська пропаганда, яка згубила пам'ять кількох поколінь. Це люди зробили з людьми".

 Німецький поліцай дострілює жінок після масової страти у ґето в Мізочі (Рівненщина). 14 жовтня 1942 року

Автор виставки Патрік Дебуа: "Ми не полюємо на вбивць і не притягуємо до відповідальності. Ми шукаємо жертв, які в історичній реконструкції подій дуже часто бувають відкинутими осторонь і забутими.

Якщо ж ви бачите прояви неонацизму сьогодні, не чекайте реакції політиків. Фотографуйте на мобілку і надсилайте на СNN".

 Оголошення про комендантську годину для євреїв та інших у Бродах

Питаю Патріка, чому він, француз-католик, присвятив своє життя вивченню долі убитих євреїв.

"Я віруючий, - каже Дебуа. - Перша людина, яка була вбита - Авель, убитий Каїном. "Де твій брат?" - запитав Господь Каїна. Я теж шукаю відповідь на запитання: "Де твій єврейський брат з України? З Білорусі?" В лісах, в полях, будь-де".

 Успенський собор у Печерській лаврі незадовго до його знищення. Більше кольорових фото Києва 1941 року дивіться тут

Побачити історію Розстрільного Голокосту можна безкоштовно. Майже щодня. До 3 жовтня.

P.S. Статтю про розстріляних у Бабиному яру українців читайте найближчим часом.

Отець Василь Кушнір. Перший президент Комітету українців Канади

Абревіатура КУК в оперативних документах мдб/кдб срср завжди фігурувала поряд із фразами "антирадянська діяльність", "українські буржуазні націоналісти", "непримиренні вороги Радянського Союзу". Подібних епітетів удостоювалися й активні діячі, які створювали та розбудовували цю потужну громадсько-політичну організацію. Серед них – отець Василь Кушнір, перший президент Світового конгресу вільних українців.

Харитина Кононенко. "Та, що йшла за покликом Києва"

З відновленням незалежності Київ щороку вшановує Олену Телігу, лицарку й музу національно-визвольної боротьби. Проте жодна київська вулиця не має навіть невеличкого пам'ятного знака на честь Харитини Кононенко, на 6 років старшої за Телігу діячки, яка була активною учасницею Української революції в нашій столиці.

Перед відходом у вічність. До 60-ї річниці смерті Андрія Мельника

Остання зустріч з полковником відбулася у неділю 1 листопада 1964 року. Маковецький увійшов до кімнати, де лежав Андрій Мельник, а біля нього сиділа дружина Софія. У сусідній кімнаті перебували лікар і медсестра готові надати хворому допомогу на кожен його поклик. Стан хворого гіршав з кожною хвилиною.

Пожежа. Уривок із книжки Максима Беспалова "У пошуках Єви"

Випадково натрапивши на могилу Єви та Марії Ориняк у пенсильванських лісах, Максим Беспалов прийшов до головного пошуку свого життя — історії власної родини. Автор пише про еміграцію, епідемію та війну. Про те, як понад 100 років тому карпатські бойки ставали шахтарями в далекій Централії та помирали там від силікозу. Як під час Першої світової мобілізовані до австрійської армії галичани мали зв’язок з Америкою, проте не мали його з родичами по інший бік Карпат.