Дядько і брат митрополита Володимира були підпільниками ОУН

Родичі митрополита Української Православної церкви (Московського патріархату) Володимира (Сабодана) були учасниками підпілля Організації Українських Націоналістів на Поділлі. Його дядька Івана Сабодана за участь в ОУН закатували нацисти.

Про це повідомляє "Україна Молода".

Дядько Віктора Сабодана (майбутній митрополит народився в селі Марківці Летичівського району Хмельницької області) Іван Сабодан і рідний брат Олексій входили до націоналістичного підпілля, яке діяло в 1941-1943 роках на території Летичівського округу.

В липні 1941 року один з підрозділів ОУН(б), який входив у похідну групу "Південь", прибув у Летичів, де були створені окружний і районний проводи ОУН.

Вже в перші дні окупації Летичева німці розстріляли велику групу поранених і хворих військовополонених. А в концтаборі, влаштованому в Летичівському костьолі, створили нелюдські умови утримання для полонених бійців Червоної Армії.

Перші масові жертви 1941-го. Полонені червоноармійці (ФОТО)

Від надмірної скупченості й голоду вони вмирали тут сотнями. Десятки з них поховані на території концтабору, інші - на місцевому кладовищі, недалеко від могили народного месника Устима Кармалюка.

Коли військовополонених перевели до Гайсина, у Летичівському костьолі фашисти організували "трудовий табір" для "перевиховання" цивільних осіб, які "проштрафилися" перед "блюстителями нового порядку".

Ось як описував умови утримання в'язнів у цьому "виховному закладі" житель с. Лисанівці Старосинявського району І.Собанський: "Годували нас один раз на добу. Суп зварений з гички, листя картоплі, моркви. Сире кінське м'ясо, по якому повзали хробаки, 50-100 грамів хліба з мелених каштанів і ячменю... На зморених голодом і спрагою людей нападали різні хвороби, особливо дизентерія. Але й таких гнали на різні важкі роботи. Хто не міг їх виконувати, того цькували собаками, били, кидали в ями, добивали там, якщо людина ще дихала - розстрілювали..."

Амфілохій Почаївський - святий УПЦ МП, який допомагав УПА

Нестерпні умови були створені нацистами у Летичівському, Меджибізькому та Новокостянтинівському ґетто. Восени 1942 та навесні 1943 років німці на території району чинили масові знищення євреїв, в основному, старих людей, жінок і дітей.

Антилюдські дії німецької влади призвели до того, що населення краю переконалось: гітлерівська влада нічим не краща сталінської.

В одній iз перших листівок, віддрукованих летичівським націоналістичним підпіллям, лунав заклик: "Земляки! Солдати чужої армії на своїх багнетах ніколи не принесуть щастя простому робітнику, селянину, вчителю, тому що вони будуть захищати інтереси своєї країни, вбивати і вивозити награбоване та новітніх рабів із нашої землі... Щасливе життя кожного з нас можна побудувати тільки в незалежній від Москви та Берліна Українській державі!"

На теренах Летичівської округи, куди входили Летичівський, Вовковинецький, Деражнянський і Меджибізький райони, підпілля ОУН розгорнуло справжню "листівочну війну". В листівках лунали заклики: "Український народе! Бери в руки зброю, бо це єдиний шлях до твоєї волі!", "Знищуйте німецьких катів! Саботуйте їх злочинні накази! Ставайте до лав борців за вільну і незалежну Україну!"

Батько за сина відповідає. Священника Андрія Бандеру вбили у Києві

З літа-осені 1942 року "пропагандистська війна" переходить у активну збройно-диверсійну боротьбу з фашистами.

Групи підпільників-націоналістів розгромили поліцейську дільницю в Летичеві, поліцейський пункт в Вербці, здійснювали напади на поліцейські дільниці в Меджибізькому і Деражнянському районах, знищували живу силу і техніку на шосе Летичів-Вінниця, псували лінії зв'язку, розстрілювали поліцаїв і власовців, здійснювали диверсії на залізниці.

Арешти місцевого підпілля - як націоналістичного, так і радянського, яке теж було представлене в Летичеві - почалися навесні 1943 року. До рук жандармів один за одним потрапляють, зокрема, згадані вище родичі митрополита Володимира (Сабодана).

Сильвестр Ольшевський - родич Петлюри, який став святим РПЦ

Загинув смертю героя окружний провідник ОУН Зубенко-Холодний. Оточений карателями в с. Білецьке, він прийняв нерівний бій й останній набій залишив для себе. 18 серпня 2001 року прах Зубенка-Холодного з сільських задвірків був перепохований в центрі села поряд із могилою воїнів Червоної Армії, які загинули під час визвольних дій в 1944 році.

Заарештованих підпільників відправляли в Старокостянтинівське гестапо, де їх допитували з тортурами. Івану Сабодану заганяли під нігті голки, здирали дротяними щітками шкіру, розчавлювали дверима пальці рук.

Митра і шабля. Як Сагайдачний урятував Київську православну митрополію

Летичівський журналіст Сергій Борисов писав у газеті "День", що Іван Сабодан, який був єдиним сином у батьків, просив Олексія Сабодана, проти якого не було у гестапівців доказів диверсійної діяльності і він мав шанс вижити, щоб не розповідав батькам, як його катували, і не говорив, що його засудили на розстріл. Нехай у них буде надія дочекатися його з німецькою каторги.

Олексій дав Івану слово, і до кінця днів своїх батьки Івана сподівалися, що син залишився живий, і цю надію забрали з собою в могилу.

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?

Українці в Єгипті

Весною 1920 року до Єгипту прибуло біля 4500 біженців з колишньої російської імперії. Три чверті з-поміж них були українцями або «малоросами» українського походження. Усіх поселено у пустельний наметовий табір в Тель-ель-Кебірі (залізнична станція між Каїром і Суецьким каналом)

Гомельська офіцерська сотня: союзник чи ворог української держави?

1 березня 1918 року Гомель зайняли німецькі війська відповідно до Берестейського договору, а через кілька днів він був переданий разом з повітом до Української Народної Республіки. За тиждень до вступу німців Гомельський революційний комітет та Поліський комітет РКП(б) терміново евакуювались на схід.

Бандера і спорт: вболівав за «Мюнхен-1860», грав у баскетбол, обожнював лижі

Про життя Степана Бандери відомо чимало – що про український період і діяльність тут, що про польське та німецьке ув’язнення та життя в еміграції. Одна з частин біографії провідника, яка не має належного дослідження й бодай однієї цільної статті, – зацікавлення Бандерою спортом. Більшість історій вже обросла легендами та міфами. Що не дивно, коли мова йде про таку постать.