Дядько і брат митрополита Володимира були підпільниками ОУН

Родичі митрополита Української Православної церкви (Московського патріархату) Володимира (Сабодана) були учасниками підпілля Організації Українських Націоналістів на Поділлі. Його дядька Івана Сабодана за участь в ОУН закатували нацисти.

Про це повідомляє "Україна Молода".

Дядько Віктора Сабодана (майбутній митрополит народився в селі Марківці Летичівського району Хмельницької області) Іван Сабодан і рідний брат Олексій входили до націоналістичного підпілля, яке діяло в 1941-1943 роках на території Летичівського округу.

В липні 1941 року один з підрозділів ОУН(б), який входив у похідну групу "Південь", прибув у Летичів, де були створені окружний і районний проводи ОУН.

Вже в перші дні окупації Летичева німці розстріляли велику групу поранених і хворих військовополонених. А в концтаборі, влаштованому в Летичівському костьолі, створили нелюдські умови утримання для полонених бійців Червоної Армії.

Перші масові жертви 1941-го. Полонені червоноармійці (ФОТО)

Від надмірної скупченості й голоду вони вмирали тут сотнями. Десятки з них поховані на території концтабору, інші - на місцевому кладовищі, недалеко від могили народного месника Устима Кармалюка.

Коли військовополонених перевели до Гайсина, у Летичівському костьолі фашисти організували "трудовий табір" для "перевиховання" цивільних осіб, які "проштрафилися" перед "блюстителями нового порядку".

Ось як описував умови утримання в'язнів у цьому "виховному закладі" житель с. Лисанівці Старосинявського району І.Собанський: "Годували нас один раз на добу. Суп зварений з гички, листя картоплі, моркви. Сире кінське м'ясо, по якому повзали хробаки, 50-100 грамів хліба з мелених каштанів і ячменю... На зморених голодом і спрагою людей нападали різні хвороби, особливо дизентерія. Але й таких гнали на різні важкі роботи. Хто не міг їх виконувати, того цькували собаками, били, кидали в ями, добивали там, якщо людина ще дихала - розстрілювали..."

Амфілохій Почаївський - святий УПЦ МП, який допомагав УПА

Нестерпні умови були створені нацистами у Летичівському, Меджибізькому та Новокостянтинівському ґетто. Восени 1942 та навесні 1943 років німці на території району чинили масові знищення євреїв, в основному, старих людей, жінок і дітей.

Антилюдські дії німецької влади призвели до того, що населення краю переконалось: гітлерівська влада нічим не краща сталінської.

В одній iз перших листівок, віддрукованих летичівським націоналістичним підпіллям, лунав заклик: "Земляки! Солдати чужої армії на своїх багнетах ніколи не принесуть щастя простому робітнику, селянину, вчителю, тому що вони будуть захищати інтереси своєї країни, вбивати і вивозити награбоване та новітніх рабів із нашої землі... Щасливе життя кожного з нас можна побудувати тільки в незалежній від Москви та Берліна Українській державі!"

На теренах Летичівської округи, куди входили Летичівський, Вовковинецький, Деражнянський і Меджибізький райони, підпілля ОУН розгорнуло справжню "листівочну війну". В листівках лунали заклики: "Український народе! Бери в руки зброю, бо це єдиний шлях до твоєї волі!", "Знищуйте німецьких катів! Саботуйте їх злочинні накази! Ставайте до лав борців за вільну і незалежну Україну!"

Батько за сина відповідає. Священника Андрія Бандеру вбили у Києві

З літа-осені 1942 року "пропагандистська війна" переходить у активну збройно-диверсійну боротьбу з фашистами.

Групи підпільників-націоналістів розгромили поліцейську дільницю в Летичеві, поліцейський пункт в Вербці, здійснювали напади на поліцейські дільниці в Меджибізькому і Деражнянському районах, знищували живу силу і техніку на шосе Летичів-Вінниця, псували лінії зв'язку, розстрілювали поліцаїв і власовців, здійснювали диверсії на залізниці.

Арешти місцевого підпілля - як націоналістичного, так і радянського, яке теж було представлене в Летичеві - почалися навесні 1943 року. До рук жандармів один за одним потрапляють, зокрема, згадані вище родичі митрополита Володимира (Сабодана).

Сильвестр Ольшевський - родич Петлюри, який став святим РПЦ

Загинув смертю героя окружний провідник ОУН Зубенко-Холодний. Оточений карателями в с. Білецьке, він прийняв нерівний бій й останній набій залишив для себе. 18 серпня 2001 року прах Зубенка-Холодного з сільських задвірків був перепохований в центрі села поряд із могилою воїнів Червоної Армії, які загинули під час визвольних дій в 1944 році.

Заарештованих підпільників відправляли в Старокостянтинівське гестапо, де їх допитували з тортурами. Івану Сабодану заганяли під нігті голки, здирали дротяними щітками шкіру, розчавлювали дверима пальці рук.

Митра і шабля. Як Сагайдачний урятував Київську православну митрополію

Летичівський журналіст Сергій Борисов писав у газеті "День", що Іван Сабодан, який був єдиним сином у батьків, просив Олексія Сабодана, проти якого не було у гестапівців доказів диверсійної діяльності і він мав шанс вижити, щоб не розповідав батькам, як його катували, і не говорив, що його засудили на розстріл. Нехай у них буде надія дочекатися його з німецькою каторги.

Олексій дав Івану слово, і до кінця днів своїх батьки Івана сподівалися, що син залишився живий, і цю надію забрали з собою в могилу.

Чехословаччина – народження демократії на уламках імперії

У купе потягу, котрий покидав Австро-Угорщину і прямував до Італії, сидів поважний чоловік з доглянутими сивими вусами та капелюхом на голові. Професор філософії, депутат парламенту імперії Габсбургів Томаш Ґаріґ Масарик. Разом з ним в потязі їхала його дочка Ольга. Масарик багато років маневрував між різними політичними течіями, проте в 1914 році, з початком Великої війни, професор прийняв рішення – він зробить все від нього залежне, щоб виникла нова держава – незалежна Чехословаччина. Зараз він прямував в Італію з метою організувати рух опору за кордоном. В разі провалу його задуму, йому і його родині, загрожувала в’язниця. Масарик розумів – або він здобуде державу для свого народу, або вже не зможе повернутися в Прагу.

Шанс на виживання: Київ у роки Голодомору

У роки Голодомору-геноциду абсолютна більшість українців проживала в сільській місцевості. Комуністичний тоталітарний режим, створюючи умови несумісні з життям, спрямував свій удар насамперед проти українських селян. Репресивна машина одним із механізмів злочину геноциду обрала вилучення всього продовольства, що призвело до масової смертності від голоду.

«Чи можна вважати Голодомор геноцидом?»: транскрипт вебінару Німецько-української комісії істориків

24 вересня 2020 відбувся вебінар Німецько-української комісії істориків під назвою «Чи можна вважати Голодомор геноцидом?». Ця дискусія після її анонсування викликала широке обговорення в Україні.

Щоденники Голодомору. «Интересно, что сейчас нет следа так называемой этики. Отобран у людей бог и страх перед загробной жизнью»

«Вчера пришле Леонтий Петрович Ткачев, он чл. колектива, с больной ногой и он распух от голода, умолял чего-нибудь дать ему. Конечно накормила его чем могла. Я пожалувалась ему, что вот кормлю охотничью собаку, когда-то дорогую, а тепер она никому не нужна, т.к. нечем кормить. Он попросил ее у меня, говоря, что они съедят ее. Собаку все равно надо убить т.к. ее нечем кормить. Так пусть съедят ее. Коржев-кровельщик все время поддерживает семью мясом собак»