Дядько і брат митрополита Володимира були підпільниками ОУН

Родичі митрополита Української Православної церкви (Московського патріархату) Володимира (Сабодана) були учасниками підпілля Організації Українських Націоналістів на Поділлі. Його дядька Івана Сабодана за участь в ОУН закатували нацисти.

Про це повідомляє "Україна Молода".

Дядько Віктора Сабодана (майбутній митрополит народився в селі Марківці Летичівського району Хмельницької області) Іван Сабодан і рідний брат Олексій входили до націоналістичного підпілля, яке діяло в 1941-1943 роках на території Летичівського округу.

В липні 1941 року один з підрозділів ОУН(б), який входив у похідну групу "Південь", прибув у Летичів, де були створені окружний і районний проводи ОУН.

Вже в перші дні окупації Летичева німці розстріляли велику групу поранених і хворих військовополонених. А в концтаборі, влаштованому в Летичівському костьолі, створили нелюдські умови утримання для полонених бійців Червоної Армії.

Перші масові жертви 1941-го. Полонені червоноармійці (ФОТО)

Від надмірної скупченості й голоду вони вмирали тут сотнями. Десятки з них поховані на території концтабору, інші - на місцевому кладовищі, недалеко від могили народного месника Устима Кармалюка.

Коли військовополонених перевели до Гайсина, у Летичівському костьолі фашисти організували "трудовий табір" для "перевиховання" цивільних осіб, які "проштрафилися" перед "блюстителями нового порядку".

Ось як описував умови утримання в'язнів у цьому "виховному закладі" житель с. Лисанівці Старосинявського району І.Собанський: "Годували нас один раз на добу. Суп зварений з гички, листя картоплі, моркви. Сире кінське м'ясо, по якому повзали хробаки, 50-100 грамів хліба з мелених каштанів і ячменю... На зморених голодом і спрагою людей нападали різні хвороби, особливо дизентерія. Але й таких гнали на різні важкі роботи. Хто не міг їх виконувати, того цькували собаками, били, кидали в ями, добивали там, якщо людина ще дихала - розстрілювали..."

Амфілохій Почаївський - святий УПЦ МП, який допомагав УПА

Нестерпні умови були створені нацистами у Летичівському, Меджибізькому та Новокостянтинівському ґетто. Восени 1942 та навесні 1943 років німці на території району чинили масові знищення євреїв, в основному, старих людей, жінок і дітей.

Антилюдські дії німецької влади призвели до того, що населення краю переконалось: гітлерівська влада нічим не краща сталінської.

В одній iз перших листівок, віддрукованих летичівським націоналістичним підпіллям, лунав заклик: "Земляки! Солдати чужої армії на своїх багнетах ніколи не принесуть щастя простому робітнику, селянину, вчителю, тому що вони будуть захищати інтереси своєї країни, вбивати і вивозити награбоване та новітніх рабів із нашої землі... Щасливе життя кожного з нас можна побудувати тільки в незалежній від Москви та Берліна Українській державі!"

На теренах Летичівської округи, куди входили Летичівський, Вовковинецький, Деражнянський і Меджибізький райони, підпілля ОУН розгорнуло справжню "листівочну війну". В листівках лунали заклики: "Український народе! Бери в руки зброю, бо це єдиний шлях до твоєї волі!", "Знищуйте німецьких катів! Саботуйте їх злочинні накази! Ставайте до лав борців за вільну і незалежну Україну!"

Батько за сина відповідає. Священника Андрія Бандеру вбили у Києві

З літа-осені 1942 року "пропагандистська війна" переходить у активну збройно-диверсійну боротьбу з фашистами.

Групи підпільників-націоналістів розгромили поліцейську дільницю в Летичеві, поліцейський пункт в Вербці, здійснювали напади на поліцейські дільниці в Меджибізькому і Деражнянському районах, знищували живу силу і техніку на шосе Летичів-Вінниця, псували лінії зв'язку, розстрілювали поліцаїв і власовців, здійснювали диверсії на залізниці.

Арешти місцевого підпілля - як націоналістичного, так і радянського, яке теж було представлене в Летичеві - почалися навесні 1943 року. До рук жандармів один за одним потрапляють, зокрема, згадані вище родичі митрополита Володимира (Сабодана).

Сильвестр Ольшевський - родич Петлюри, який став святим РПЦ

Загинув смертю героя окружний провідник ОУН Зубенко-Холодний. Оточений карателями в с. Білецьке, він прийняв нерівний бій й останній набій залишив для себе. 18 серпня 2001 року прах Зубенка-Холодного з сільських задвірків був перепохований в центрі села поряд із могилою воїнів Червоної Армії, які загинули під час визвольних дій в 1944 році.

Заарештованих підпільників відправляли в Старокостянтинівське гестапо, де їх допитували з тортурами. Івану Сабодану заганяли під нігті голки, здирали дротяними щітками шкіру, розчавлювали дверима пальці рук.

Митра і шабля. Як Сагайдачний урятував Київську православну митрополію

Летичівський журналіст Сергій Борисов писав у газеті "День", що Іван Сабодан, який був єдиним сином у батьків, просив Олексія Сабодана, проти якого не було у гестапівців доказів диверсійної діяльності і він мав шанс вижити, щоб не розповідав батькам, як його катували, і не говорив, що його засудили на розстріл. Нехай у них буде надія дочекатися його з німецькою каторги.

Олексій дав Івану слово, і до кінця днів своїх батьки Івана сподівалися, що син залишився живий, і цю надію забрали з собою в могилу.

Як кдб намагався перешкоджати заходам з ушанування Євгена Коновальця

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України виявлено низку документів про те, як органи кдб срср у різні періоди відстежували заходи української діаспори з ушанування пам'яті голови ОУН Євгена Коновальця і намагалися всіляко перешкоджати їх проведенню.

Маріан Ґолемб’євський "Стер" – речник польсько-українського порозуміння

Маріан Ґолемб’євський – закинутий парашутом з Англії офіцер Армії Крайової / Делегатури Збройних Сил, член поаківської організації "Воля і Незалежність" (WiN), довголітній політичний в’язень та опозиційний активіст, пов’язаний з "Рухом" та ROPCiO. Його життєва історія під час та одразу після Другої світової війни міцно вписалася у складні польсько-українські відносини.

Корсунь. Фрагмент із книжки "Невиграна війна" Івана Гаврилюка

Жовті Води, Корсунь, Пилявці, Збараж, Зборів — ці назви глибоко вкоренилися в національну пам’ять як символи козацької військової слави. Однак за блиском цих звитяг ховається парадокс: переможний поступ війська Хмельницького затьмарила прикра поразка під Берестечком, а воєнні успіхи так і не стали тривкими політичними здобутками. Чому ж так трапилось? Відповідь на це запитання історик Іван Гаврилюк шукав не загалом у Хмельничинні, а у воєнному мистецтві очільників Козацької революції.

Від Золотої Слободи до Арлінгтонського національного кладовища. Юрко Коцай - перший олімпійський чемпіон українського походження

У світову історію плавання він увійшов як George Harold Kojac – дворазовий олімпійський чемпіон, рекордсмен світу, лікар і полковник Військово-повітряних сил США. Проте за американізованим прізвищем Kojac стояла українська родина Коцаїв із невеликого подільського села Золота Слобода. Історія цієї родини пояснює не лише спортивні успіхи Юрка Коцая, а й життєві принципи, які визначили весь його подальший шлях.