Спецпроект

В'ятрович презентує "Другу польсько-українську війну. 1942-47"

Історик Володимир В'ятрович презентує в Києво-Могилянській академії книгу "Друга польсько-українська війна. 1942-1947" - невідомі документи з архівів радянської та оунівської спецслужб і новий погляд на складні польсько-українські стосунки під час Другої світової війни.

Про це повідомляє прес-служба Центру досліджень визвольного руху.

Презентація відбудеться 4 жовтня о 17:00 в Конгрегаційній залі Національного університету "Києво-Могилянська академія" (вул. Сковороди, 2).

Крім дослідження "Друга польсько-українська війна. 1942-1947", буде представлено двотомне зібрання документів з архівів Служби безпеки України, Гарвардського університету та Центру досліджень визвольного руху "Польсько-українські стосунки в 1942-1947 роках у документах ОУН та УПА".

У своїй книзі Володимир В'ятрович пише про малодосліджену сторінку історії - польсько-українську війну 1942-1947 років, розглядає причини, перебіг і наслідки довготривалого конфлікту між українцями та поляками на теренах сучасних Західної України та Східної Польщі. 

Показано вплив політичних процесів на перебіг військових дій, спроби налагодження співпраці між українцями й поляками під час та після Другої світової війни. Окрему увагу приділено ролі й місцю цієї війни в пам'яті обох народів. 

На презентації виступатимуть автор та відомі науковці та публічні інтелектуали:

Юрій Шаповал - доктор історичних наук, професор;
Ольга Гнатюк - відомий, науковець літературознавець-україніст, критик та перекладач;
Руслан Забілий - історик, директор Національного музею-меморіалу "Тюрма на Лонцького";
Ігор Ільюшин - історик, професор, завідувач кафедри міжнародних відносин Київського славістичного університету;
Владислав Гриневич - історик, старший науковий співробітник Інституту політичних та етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України;
Сергій Квіт - ректор Національного університету "Києво-Могилянська академія";
Вахтанг Кіпіані - журналіст, головний редактор "Історичної правди";
Іван Патриляк - історик, доцент Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Сталева труна на вісім персон

17 лютого 1864 року, сто п'ятдесят сім років тому, підводний човен "Hunley" конструкції Горація Ханлі атакував і потопив паровий шлюп "Housatonic" і це була перша в історії успішна атака корабля з глибини. Не надто тямущі в історії люди приписують Жулю Верну купу передбачень, і в тому числі – мало не винахід підводного човна. Це не так, це дуже сильно не так. Чистих передбачень у Жуля Верна дуже мало, а підводних човнів на той час було збудовано вже з десяток.

«Нормалізація» Ґустава Гусака

«Страх. Зі, страху, що його звільнять з роботи, вчитель навчає в школі речей, котрим не вірить. Зі страху за своє майбутнє, учень їх повторює. Зі страху, що не зможе продовжувати навчання, він вступає в Союз молоді і робить те, що йому наказують. … Зі страху через наслідки, люди беруть участь у виборах, обирають запропонованих кандидатів і роблять вигляд, що вважають це справжніми виборами…». Вацлав Гавел дописав текст, котрий отримав назву «Лист Ґуставу Гусакові». Надворі була весна 1975 року, в Чехословаччині панувала «нормалізація», а її незмінним символом був Ґустав Гусак – президент країни та генеральний секретар ЦК КПЧ. Людина карколомної і неоднозначної долі.

Формула краси. Дерев’яні церкви України: втрачене мистецтво?

Українські дерев'яні церкви – це фольклор, тільки в архітектурі. Збудовані переважно безіменними для нас майстрами на замовлення спільноти, громади села – вони могли бути (а могли не бути) шедеврами, але завжди втілювали народну уяву про красу, про велич, про присутність Бога на землі. Можливо тому знищення храмів більшовиками українці сприймали як саморуйнування. Дерев'яні церкви зникали з різних причин (вогонь і вода, шашель і грибок, занепад громади), але саме насильницька, свідома деструкція була найболіснішою – через неприродність втрати.

Леся Українка: про що не пишуть у підручниках

Хвора, сумна і з грабельками – такою навчили нас бачити Лесю Українку. Але якою вона була насправді? На щастя, Лариса Косач одна з небагатьох класиків, чий архів (зокрема, листування) вдалося зберегти, а з ним і цілу історію української літератури та життя культурної еліти зламу ХІХ і ХХ століть. Завдяки цим архівам ми можемо подивитися на неї по-новому, а заразом і на цілу епоху: час тендітних дам, літературних вечорів, перших курортів, трамваїв і краси епістолярного стилю…