Спецпроект

Як поляки закликали українців миритися

Мене досі вражає, що представники польського та українського підпілля, маючи ще дуже свіжі рани від конфлікту, робили спроби порозумітися, а також об’єднували свої сили для спільних акцій проти ворога – совєтів. Якщо вони змогли зробити це тоді, то чому політики зараз використовують цей конфлікт для заробляння політичних балів і конфронтації між двома нашими народами?

 
Після завершення переговорів, коли делегації польського та українського підпілля підписали угоду про спільні дії , вояки АК та УПА, що були в охороні членів обидвох делегацій, зробили собі спільну світлину; с. Новий Любінець (Любачівський повіт), 21 травня 1945 р. 
Фото з архіву Станіслава Ксьонжека / Колекція Маріуша Заянчковського

Сьогодні, 11 липня, є умовна дата початку польсько-українського конфлікту, другої польсько-української війни, або Волинської трагедії.

Я не хочу акцентувати зараз на причинах чи передумовах цього конфлікту, багато вже написано і сказано науковцями до мене.

Однак хочу акцентувати увагу на одному документі, що недавно виявив в архіві. Це звернення польського підпілля до українського, датоване 3.05.1945 (дуже важлива дата для поляків – День Конституції).

Я завжди про це говорив, і мене це досі вражає, що представники польського та українського підпілля, маючи ще дуже свіжі рани від конфлікту, робили спроби порозумітися, а також об'єднували свої сили для спільних акцій проти ворога – совєтів.

Якщо вони змогли зробити це тоді, то чому політики зараз використовують цей конфлікт для заробляння політичних балів і конфронтації між двома нашими народами? (риторичне питання, хоча я й сам знаю на нього відповідь).

Документ, про котрий згадував.

 
Джерело: ГДА СБУ

Нижче подаю свій неповний переклад його основних тез:

"…не будемо визначати зараз, хто став винуватцем того, що опинилися ми у ворогуючих таборах. Немає сумніву, що були помилки минулого як в нашій польській політиці, так і в помилкових розрахунках сил з Вашої сторони. Але найголовніше, що в цьому була задіяна ворожа для обох народів гітлерівська рука, для того, щоб розділити нас і потім нашими власними руками знищити і запанувати над нами.

Зараз це вже є в минулому. Той, хто підбурював обидва народи до різні, гітлерівський кат вже не існує.

Але інший ворог ще живе і тягне свої пазурі до двох Народів. Поляки та Українці стали око в око з тим ворогом, спадкоємцем царського імперіалізму – червоним імперіалізмом Росії, який хоче винищити обидва наші народи…

Українці! Перед лицем важливого часу слід подолати помилки минулого.

Не керуймося почуттям взаємного горя, що йде із наших сердець і що назбиралося за роки війни. Давайте із розумом подивимось в очі реальності. Перед обличчям спільного ненависного ворога маємо усвідомити, що дорога наша має бути спільна, що єдині й сильні можемо протистояти ворогу, бо боротьба між нами нас знищить, а нашого ворога підсилить…

Закликаємо Вас до зосередження та об'єднання Ваших і наших сил у спільній боротьбі з одвічним ворогом двох народів – Росією і з ворогом національної думки – комунізмом.

Зараз, коли знаходимось у вогні боротьби, коли йде бій про бути чи не бути обидвом нашим народам, давайте відкладемо в сторону національні суперечки. Будьмо певні, що коли спільна доля війни об'єднає нас на полях битв, то важко буде нас розділити, а коли переможемо, то будемо вирішувати самі наші мирні стосунки.

Взиваємо до Вас і чекаємо."

Артем Петрик : "Міжвоєнна Литва: час та конституції"

У ХХ столітті Литва пережила драматичну історію державного будівництва: від проголошення незалежності у 1918 році – до радянської окупації, втрати суверенітету, а згодом – відновлення державності на початку 1990-х років. Усі ці етапи супроводжувалися спробами закріпити нову політичну реальність у конституційній формі. Саме тому історія литовських конституцій – не лише правова, а водночас глибоко політична, національна й символічна. Вона є свідченням боротьби за право на незалежність, самовизначення та демократію.

Олексій Мустафін: Опір як доказ. Ліга захисту прав "непоміченої" нації

"Не було, немає і бути не може" - формула, з якою влада Російської імперії відмовляла в існуванні українській мові, насправді не є унікальною в історії Східної Європи. Майже в той самий час, коли на світ з'явилися Валуєвський циркуляр та Емський указ, німецький канцлер Отто Бісмарк не менш категорично стверджував, що "не існує ніякої албанської нації".

Радомир Мокрик: "Приклад російського шовінізму"

Тепер вся ця критика Булгакова насправді не виникла на порожньому місці. Вже тоді, коли в кінці 1920-х "Дні Турбіних" ставили в московських театрах, серед діячів української культури це викликало скандал і обурення. І це дуже важливо розуміти. Зараз це не намагання "переписати історію" чи "боротися з культурою". Це фактично повернення до дискусії, яка точилася вже дослівно сто років тому.

Олексій Мустафін: Шведська Мінерва. Королева, якій свобода була миліша за владу

Зречення монархів і в наші часи трапляються не часто, а кілька століть тому кожний такий випадок здавався чимось і справді екстраординарним. Проте рішення шведської королеви Христини вважали взагалі унікальним – хоча б тому, що вона сама наполягала на "відставці"– всупереч настроям придворних та парламенту.