Спецпроект

Як поляки закликали українців миритися

Мене досі вражає, що представники польського та українського підпілля, маючи ще дуже свіжі рани від конфлікту, робили спроби порозумітися, а також об’єднували свої сили для спільних акцій проти ворога – совєтів. Якщо вони змогли зробити це тоді, то чому політики зараз використовують цей конфлікт для заробляння політичних балів і конфронтації між двома нашими народами?

 
Після завершення переговорів, коли делегації польського та українського підпілля підписали угоду про спільні дії , вояки АК та УПА, що були в охороні членів обидвох делегацій, зробили собі спільну світлину; с. Новий Любінець (Любачівський повіт), 21 травня 1945 р. 
Фото з архіву Станіслава Ксьонжека / Колекція Маріуша Заянчковського

Сьогодні, 11 липня, є умовна дата початку польсько-українського конфлікту, другої польсько-української війни, або Волинської трагедії.

Я не хочу акцентувати зараз на причинах чи передумовах цього конфлікту, багато вже написано і сказано науковцями до мене.

Однак хочу акцентувати увагу на одному документі, що недавно виявив в архіві. Це звернення польського підпілля до українського, датоване 3.05.1945 (дуже важлива дата для поляків – День Конституції).

Я завжди про це говорив, і мене це досі вражає, що представники польського та українського підпілля, маючи ще дуже свіжі рани від конфлікту, робили спроби порозумітися, а також об'єднували свої сили для спільних акцій проти ворога – совєтів.

Якщо вони змогли зробити це тоді, то чому політики зараз використовують цей конфлікт для заробляння політичних балів і конфронтації між двома нашими народами? (риторичне питання, хоча я й сам знаю на нього відповідь).

Документ, про котрий згадував.

 
Джерело: ГДА СБУ

Нижче подаю свій неповний переклад його основних тез:

"…не будемо визначати зараз, хто став винуватцем того, що опинилися ми у ворогуючих таборах. Немає сумніву, що були помилки минулого як в нашій польській політиці, так і в помилкових розрахунках сил з Вашої сторони. Але найголовніше, що в цьому була задіяна ворожа для обох народів гітлерівська рука, для того, щоб розділити нас і потім нашими власними руками знищити і запанувати над нами.

Зараз це вже є в минулому. Той, хто підбурював обидва народи до різні, гітлерівський кат вже не існує.

Але інший ворог ще живе і тягне свої пазурі до двох Народів. Поляки та Українці стали око в око з тим ворогом, спадкоємцем царського імперіалізму – червоним імперіалізмом Росії, який хоче винищити обидва наші народи…

Українці! Перед лицем важливого часу слід подолати помилки минулого.

Не керуймося почуттям взаємного горя, що йде із наших сердець і що назбиралося за роки війни. Давайте із розумом подивимось в очі реальності. Перед обличчям спільного ненависного ворога маємо усвідомити, що дорога наша має бути спільна, що єдині й сильні можемо протистояти ворогу, бо боротьба між нами нас знищить, а нашого ворога підсилить…

Закликаємо Вас до зосередження та об'єднання Ваших і наших сил у спільній боротьбі з одвічним ворогом двох народів – Росією і з ворогом національної думки – комунізмом.

Зараз, коли знаходимось у вогні боротьби, коли йде бій про бути чи не бути обидвом нашим народам, давайте відкладемо в сторону національні суперечки. Будьмо певні, що коли спільна доля війни об'єднає нас на полях битв, то важко буде нас розділити, а коли переможемо, то будемо вирішувати самі наші мирні стосунки.

Взиваємо до Вас і чекаємо."

Іван Щурко: Стрілецька могила у Ваневі

Спочатку було невиразне фото у "Літописі червоної калини" за лютий 1939 року, з підписом "Стрілецька могила у Ваневі (Белзчина), висипана місцевою молоддю під проводом студента Ореста Менцінського в пам'ять поляглих членів Українських Армій у Визвольній Війні". Далі було кількамісячне "свербіння": збереглася чи ні, в якому стані, які деталі, обставини, історія?

Юрій Гайдай: Як пришвидшити трансформацію Росії?

На початку війни ми сподівалися, що серйозною і чутливою травмою будуть шалені втрати росіян. Пам'ятаєте, була популярною теза, що коли росіяни отримають свої 100 тисяч цинкових гробів, підтримка війни, а може й кремлівського режиму, посипеться. Але ставлення росіян до самих себе - жахливе. Вони не цінують життя, вони неемпатичні навіть до своїх.

Андрій Ковальов: Федір боявся писати листи додому... в Україну

Якось Федір Кривченко випадково почув про Голодомор в Україні, але зовсім не уявляв, що там на Батьківщині відбувається. До нього долітали лише чутки, загальна інформація і жодних деталей. Порівнював це з голодом, який спіткав Казахстан, але навіть не уявляв, з якою жорстокістю сталіністи винищували українців.

Олеся Юрченко: Спогади білоруського художника про Голодомор в Україні

Спогади про Голодомор 1933 року на Харківщині, записані білоруським художником Алесем Пушкіним.