Спецпроект

Як поляки закликали українців миритися

Мене досі вражає, що представники польського та українського підпілля, маючи ще дуже свіжі рани від конфлікту, робили спроби порозумітися, а також об’єднували свої сили для спільних акцій проти ворога – совєтів. Якщо вони змогли зробити це тоді, то чому політики зараз використовують цей конфлікт для заробляння політичних балів і конфронтації між двома нашими народами?

 
Після завершення переговорів, коли делегації польського та українського підпілля підписали угоду про спільні дії , вояки АК та УПА, що були в охороні членів обидвох делегацій, зробили собі спільну світлину; с. Новий Любінець (Любачівський повіт), 21 травня 1945 р. 
Фото з архіву Станіслава Ксьонжека / Колекція Маріуша Заянчковського

Сьогодні, 11 липня, є умовна дата початку польсько-українського конфлікту, другої польсько-української війни, або Волинської трагедії.

Я не хочу акцентувати зараз на причинах чи передумовах цього конфлікту, багато вже написано і сказано науковцями до мене.

Однак хочу акцентувати увагу на одному документі, що недавно виявив в архіві. Це звернення польського підпілля до українського, датоване 3.05.1945 (дуже важлива дата для поляків – День Конституції).

Я завжди про це говорив, і мене це досі вражає, що представники польського та українського підпілля, маючи ще дуже свіжі рани від конфлікту, робили спроби порозумітися, а також об'єднували свої сили для спільних акцій проти ворога – совєтів.

Якщо вони змогли зробити це тоді, то чому політики зараз використовують цей конфлікт для заробляння політичних балів і конфронтації між двома нашими народами? (риторичне питання, хоча я й сам знаю на нього відповідь).

Документ, про котрий згадував.

 
Джерело: ГДА СБУ

Нижче подаю свій неповний переклад його основних тез:

"…не будемо визначати зараз, хто став винуватцем того, що опинилися ми у ворогуючих таборах. Немає сумніву, що були помилки минулого як в нашій польській політиці, так і в помилкових розрахунках сил з Вашої сторони. Але найголовніше, що в цьому була задіяна ворожа для обох народів гітлерівська рука, для того, щоб розділити нас і потім нашими власними руками знищити і запанувати над нами.

Зараз це вже є в минулому. Той, хто підбурював обидва народи до різні, гітлерівський кат вже не існує.

Але інший ворог ще живе і тягне свої пазурі до двох Народів. Поляки та Українці стали око в око з тим ворогом, спадкоємцем царського імперіалізму – червоним імперіалізмом Росії, який хоче винищити обидва наші народи…

Українці! Перед лицем важливого часу слід подолати помилки минулого.

Не керуймося почуттям взаємного горя, що йде із наших сердець і що назбиралося за роки війни. Давайте із розумом подивимось в очі реальності. Перед обличчям спільного ненависного ворога маємо усвідомити, що дорога наша має бути спільна, що єдині й сильні можемо протистояти ворогу, бо боротьба між нами нас знищить, а нашого ворога підсилить…

Закликаємо Вас до зосередження та об'єднання Ваших і наших сил у спільній боротьбі з одвічним ворогом двох народів – Росією і з ворогом національної думки – комунізмом.

Зараз, коли знаходимось у вогні боротьби, коли йде бій про бути чи не бути обидвом нашим народам, давайте відкладемо в сторону національні суперечки. Будьмо певні, що коли спільна доля війни об'єднає нас на полях битв, то важко буде нас розділити, а коли переможемо, то будемо вирішувати самі наші мирні стосунки.

Взиваємо до Вас і чекаємо."

Василь Пачовський: "Позбираймо кости наших героїв кидані тиранами по чужих країнах". Маніфест Василя Пачовського про Національний український Пантеон

"У Київі мусить станути Національний україньский Пантеон, мусим позбирати і зложити в Київі кости усїх своїх борцїв-мучевиків, розсипані по цїлім просторі від Білого до Чорного моря! Мусим поставити сьвятиню з вівтаром ідеї, яка має пронизатися євом всі одиницї нашого народу!"

Катерина Даценко: Хвилина мовчання. Історія щоденного ритуалу

Під час війни – у лісах, криївках – Українська повстанська армія завмирає на "Загальне вшанування трихвилинною мовчанкою пам'яті всіх поляглих вояків УПА та учасників збройного підпілля, які загинули у рр. 1942–1947". Це цитата зі Святочного наказу, в якому є Інструкція відзначення п'ятиріччя Свята УПА, 14 жовтня 1947 року. Але виявилося, що документ від 1947 року – не найдавніший.

Олексій Мустафін: Останній трибун Рима. Любові й ненависті Коли ді Рієнцо

Історія знає чимало прикладів, коли народний улюбленець здобуває владу - і перетворюється на деспота та здирника. А після смерті про нього згадують як про героя-мрійника й зводять йому пам'ятники. Саме так сталося з Ніколо Габріні, більше відомого у світі під іменем Кола ді Рієнцо.

Олексій Мустафін: По каву на Страдуні. Військова авантюра, яка зламала Югославію

Однією з ключових подій хорватської Війни за незалежність і розпаду "другої" Югославії стала облога Дубровника. Міста, яке ще з 1972 року було демілітаризоване і формально перебувало під захистом ЮНЕСКО. Попри це командування югославської армії вирішило встановити над ним військовий контроль. Надто спокусливою йому здавалася перспектива "відрізати" від Хорватії усю Південну Далмацію.