Спецпроект

Професор Станіслав Кульчицький: "Голодомор - намагання знищити титульну націю СРСР"

Під час Голодомору 1932-1933 років керівництво СРСР намагалося знищити українців не як етнос, а як титульну націю.

Про це в ефірі "Радіо Свобода" заявив заступник директора Інституту історії України, професор Станіслав Кульчицький.

"Насправді українців знищували не як етнос, а як націю-державу. Тому що за радянською Конституцією, Україна мала всі державні права аж до права виходу з Радянського Союзу", – сказав він.

Історик зазначив, що "Радянський Союз був побудований на підставі титульних націй", тобто тих частин населення держави, національність яких визначала офіційне найменування автономних або союзних республік.

"Титульна нація нібито все визначала, але це була суто етнічна титульна нація. І більшовицький режим усе робив для того, щоб така титульна нація зберігалася, не перетворюючись на націю політичну. Тим якраз і викликане поширене уявлення про Голодомор як дії, спрямовані проти українців як етносу – так само, як колись як етнос знищували євреїв чи вірменів", – розповів Кульчицький.

Він також погодився з думкою американського історика Джеймса Мейса, який вважав, що радянський режим знищував громадян України, які "зберігали пам’ять про недалеке минуле, і які завдяки цій пам’яті відчули себе народом".

Професор Кульчицький стверджує, що архівні документи містять підтвердження смерті від штучного голоду у 1932-33 роках щонайменше 3,5 мільйонів українців. Таку ж цифру назвав американський історик Тімоті Снайдер у своїй книзі "Криваві землі: Європа між Гітлером і Сталіним", яку він нещодавно презентував у Києві.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.