УГКЦ відкриває свої архіви про підпільний період діяльності

Інститут історії Церкви Українського католицького університету спільно з сайтом "Майдан" розпочинає новий проект "Підпільна Церква в умовах тоталітарної держави".

Про це повідомляє сайт УКУ.

Відтепер читачі можуть запитати у експертів про те, як служили священики у підпіллі, що тоді мотивувало людей іти у монастирі, де навчалися семінаристи тощо.

Відповіді ґрунтуватимуться на матеріалах архівів Інституту історії Церкви УКУ (ІІЦ), зокрема на свідченнях очевидців з періоду підпілля УГКЦ (1946-1989 рр). Ці свідчення працівники Інституту історії Церкви почали збирати із часу заснування Інституту в 1992 році. На сьогодні це більше 2 тис. інтерв’ю.

"Здебільшого факти про період підпілля УГКЦ можна було зібрати на основі свідчень самих очевидців, – пояснює молодший науковий співробітник Інституту Лідія Губич. – Ці інтерв’ю зробили дуже вчасно, адже багатьох людей, котрі були учасниками цих подій, і котрі зуміли широко розкрити історію цього періоду, уже немає серед живих".

На запитання читачів, окрім працівників ІІЦ, відповідатимуть безпосередні учасники подій – люди, які в тоталітарних умовах зберегли церковні традиції, ієрархію, передали спадкоємність молодшим поколінням.

Проект "Підпільна Церква в умовах тоталітарної держави" стартував близько місяця тому. Уже зараз читачі запитують експертів про різні аспекти діяльності підпільної Церкви, зокрема, як виглядав підпільний шлюб, якою була мотивація тих, хто йшов у підпільні монастирі, яким був навчальний процес у підпільних семінаріях, чи є дані, скільки таких семінарій існувало?

Більше про Українську греко-католицьку церкву читайте на "Історичній Правді"

Життя з тавром "Молодої гвардії": доля українки, якій відвели роль зрадниці в ідеологічному романі

"Я хочу, щоб ми були разом на небесах", – сказав у концтаборі хлопець дівчині. Їх повінчав католицький священик Антон Куява. Це сталося під час повстання політичних в'язнів у Кенгірі в ГУЛАГу. Щастя бути разом у закоханих тривало менше двох місяців, а точніше – 42 дні. Однак любов не терпить обмежень, і на війну їй байдуже – вона творить диво народження нового життя й апріорі перемагає. У Києві живе витвір їхньої любові – донька Олена Бондаренко.

Чорний понеділок Корюківки

1-2 березня 1943 року чернігівська Корюківка пережила моторошні години знищення: кілька тисяч дітей, жінок, стариків без суду і слідства були методично розстріляні-спалені. Люди до останньої фатальної миті не вірили, що будуть покарані у такий жахливий спосіб за чиїсь дії, вони казали губителям : "Паночки, ми нічого поганого вам не зробили, це якась помилка..." І падали на землю, як снопи, скошені кулями.

Василю Листовничому – 150 років. Доля архітектора та його нащадків

Інженер та архітектор Василь Листовничий встиг попрацювати на уряд УНР – обіймав посаду будівничого Комісаріату в справах Київської шкільної округи. А ще був self-made man, який сам себе зробив і сам заробив на знамениту садибу у Києві на Андріївському, 13. І головне – виховав чудових нащадків. Він загинув від рук більшовиків у 1919-му. Ані точна дата, ані обставини його смерті достеменно невідомі.

Дарія Ребет. Розшукати й викрасти у Відні

На тлі гучної історії з намагань спершу викрасти, а згодом і вбити у 1957 році в Мюнхені одного з провідних діячів ОУН Лева Ребета дещо в тіні дослідників залишилося питання про те, як чекісти здійснювали оперативну розробку його дружини. А інтерес до неї був не менший, а то навіть і більший через її неабияку харизму, освіченість, уміння відстоювати свою принципову позицію та викладати її в публічних дискусіях і на папері, авторитет і, зрештою, місце в ієрархії ОУН. Адже Дарія Ребет була єдиною жінкою-членом Проводу ОУН.