УГКЦ відкриває свої архіви про підпільний період діяльності

Інститут історії Церкви Українського католицького університету спільно з сайтом "Майдан" розпочинає новий проект "Підпільна Церква в умовах тоталітарної держави".

Про це повідомляє сайт УКУ.

Відтепер читачі можуть запитати у експертів про те, як служили священики у підпіллі, що тоді мотивувало людей іти у монастирі, де навчалися семінаристи тощо.

Відповіді ґрунтуватимуться на матеріалах архівів Інституту історії Церкви УКУ (ІІЦ), зокрема на свідченнях очевидців з періоду підпілля УГКЦ (1946-1989 рр). Ці свідчення працівники Інституту історії Церкви почали збирати із часу заснування Інституту в 1992 році. На сьогодні це більше 2 тис. інтерв’ю.

"Здебільшого факти про період підпілля УГКЦ можна було зібрати на основі свідчень самих очевидців, – пояснює молодший науковий співробітник Інституту Лідія Губич. – Ці інтерв’ю зробили дуже вчасно, адже багатьох людей, котрі були учасниками цих подій, і котрі зуміли широко розкрити історію цього періоду, уже немає серед живих".

На запитання читачів, окрім працівників ІІЦ, відповідатимуть безпосередні учасники подій – люди, які в тоталітарних умовах зберегли церковні традиції, ієрархію, передали спадкоємність молодшим поколінням.

Проект "Підпільна Церква в умовах тоталітарної держави" стартував близько місяця тому. Уже зараз читачі запитують експертів про різні аспекти діяльності підпільної Церкви, зокрема, як виглядав підпільний шлюб, якою була мотивація тих, хто йшов у підпільні монастирі, яким був навчальний процес у підпільних семінаріях, чи є дані, скільки таких семінарій існувало?

Більше про Українську греко-католицьку церкву читайте на "Історичній Правді"

«Диво на Віслі»: український вимір

Події серпня – вересня 1920 р. мали вирішальне значення в польсько-радянській війні. Перемога у Варшавській битві засвідчила здатність поляків відстояти своє право на незалежність. Втім без допомоги українських військ подолати Червону армію було би важче.

Чи там шукають витоки терору?

Останнім часом в нашому суспільстві йде обговорення витоків звірячої поведінки російських окупаційних військ в Україні в триваючій російсько-українській війні. Дехто з істориків та публіцистів вбачає ці витоки в більшовицьких та ширше комуністичних традиціях. Дійсно злочинів та репресій часів більшовицької диктатури можна навести чимало. Але чи були противники більшовизму в цьому плані краще?

Київ у більшовицькому вирі

Минуло 104 роки звідтоді, коли армія Української Народної Республіки дала бій у протистоянні з нестримною силою більшовиків, що наступала на українські землі з одним-єдиним гаслом: "Дайош Кієв! Смєрть Центральной Радє і єйо защітнікам", а командуючий російськими військами Михайло Муравйов, що пізніше влаштує терор в українській столиці напише: "Ету власть ми нєсьом на остріях своіх штиков"

Жах на селі

Перед вами — уривок зі спогадів Віктора Кравченка, українця, талановитого інженера, якому вдалося залишитися живим після розгортання репресій у СРСР за часів Сталіна. Він був членом комуністичної партії, який вірив, що СРСР може стати країною щасливого майбутнього, однак вчасно зрозумів, що таке тоталітарний режим, повсюдна брехня та системне винищення тих, хто чинив спротив злочинній системі. Віктору Кравченку вдалося втекти і за кілька років написати книжку
яка сколихнула весь західний світ.