У Хмельницькому обмалювали пам'ятник діячеві радянської УНР (ФОТО)

В ніч із 26 на 27 грудня невідомі обписали фарбою погруддя науковця, революціонера-більшовика і державного діяча УРСР Володимира Затонського у центрі Хмельницького.

Про це повідомляють "Українські Новини" з посиланням на управління МВС у Хмельницькій області.

Написи нанесено на скульптуру білою і блакитною фарбою, також на ній намальовано тризубець.

У вівторок до пам'ятника, встановленого в 1970 році на вулиці Соборній, виїздила слідчо-оперативна група правоохоронних органів, у середу міліціонери провели опитування можливих свідків.

"Організатор Голодомору в Україні..."

"Цей факт перебуватиме на контролі", - зазначили в міліції. З заявою до правоохоронців звернувся міськком Компартії України.

Зі слів провідного спеціаліста управління культури й туризму Хмельницької міської ради Ганни Бевз, в 2009 році пам'ятник Затонському було виключено з державного реєстру пам'ятників. 

 Фото: 24tv.ua

Володимир Затонський - український революційний діяч, академік АН УРСР, один із керівників більшовицької партії в Україні, член українського радянського уряду.

Народився 1888 року в селі Лисець Ушицького повіту Подільської губернії (зараз Дунаєвецького району Хмельницької області).

Закінчив Київський університет за фахом "хімія", був активістом Російської соціал-демократичної робітничої партії (спершу в її меньшовистському відламі, з березня 1917-го перейшов до більшовиків).

Затонський з сином Дмитром (майбутнім літературознавцем) на відпочинку. 1928 рік

Входив до уряду Радянської Української Народної республіки, керував більшовистськими фронтами. У 1920 очолив Галицький революційний комітет - вищий орган радянської влади у Галичині під час наступу Червоної Армії на Захід.

З 1922 року - народний комісар (міністр) освіти Української РСР, з 1924-го - секретар ЦК КП(б) України. Розстріляний у липні 1938 року за необґрунтованим звинуваченням у належності до "антирадянського українського націоналістичного центру". У 1956-му реабілітований.

Путін про пакт Молотова-Ріббентропа, Голокост і Бабин Яр: неоімперські амбіції та інструменталізація історії

Останнім часом помітно зросла активність російського президента у висловленні оцінок про історичні події та явища минулого. Зокрема це стосується чітко означеної європейцями ролі Сталіна і Гітлера у розв’язанні Другої світової війни, а також проблематики антисемітизму та Голокосту. Ще не вщухлі суперечки довкола виступу Владіміра Путіна 23 січня 2020 року в Єрусалимі, який ним сповна був використаний для пропаганди історичного наративу Кремля, і знову дискусія в світових медіа. Цього разу у зв’язку з публікацією 19 червня 2020 р. статті«75 років Великої Перемоги: спільна відповідальність перед історією і майбутнім», в якій, серед іншого, Путін згадує і про Пакт Молотова-Ріббентропа, і про Голокост, і про Бабин Яр…

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?