Українські пошуковці хочуть співпрацювати з державою

За минулий рік офіційні пошукові організації України провели понад 350 пошукових експедицій, знайшли останки близько 1000 загиблих, повернули імена більш ніж 50 полеглих, та ще 6000 імен завдяки їх роботі було занесено до Книги пам'яті.

 

Такі попередні підсумки роботи оприлюднив голова ВГО "Союз "Народна пам'ять" Ярослав Жилкін.

"Результати могли б бути ще більш вражаючими, якби участь держави в пошуковій роботі було більш активними, - переконаний лідер пошукового руху.

2011 року українські пошуковці об'єдналися у Всеукраїнську організацію та зуміли привернути увагу держави до своїх проблем.

У серпні минулого року підписано меморандум про співробітництво з Державною архівною службою України. Це не тільки спростило доступ пошуковців до архівних матеріалів та найбільшої в СНД бази Центрального архіву Міноборони Росії в Подольську, а й дозволило вдосконалити роботу самих архівних установ.

"З ініціативи ВГО "Союз "Народна пам'ять" при міністерстві створено робочу групу з представників пошукових організацій, спеціалізованих підприємств, істориків та представників органів охорони культурної спадщини більшості областей України, - повідомив Жилкін. - Першочергові завдання робочої групи - реформування Державної міжвідомчої комісії та вдосконалення пошукового законодавства".

Державна міжвідомча комісія видає дозволи на проведення польових пошукових робіт. Цього року жодного дозволу ще не отримано.

Пошуковці сподіваються, що найближчим часом зміниться ситуація і з роботою регіональних комісій з увічнення пам'яті жертв війни та політичних репресій, які зобов'язані співпрацювати з пошуковцями в регіонах. У налагодженні такого співробітництва може допомогти досвід Росії, про який на конференції розповів представник Міноборони РФ Андрій Таранов.

Усі погоджувальні документи на право розкопок і ексгумацію російські пошуковці отримують у місцевих органах влади. В кожному регіоні працює лише одна офіційна пошукова організація, уповноважена місцевою владою. В даний момент в Росії вносяться зміни до законодавства про увічнення пам'яті загиблих при захисті Вітчизни, які дозволять державі фінансувати діяльність громадських пошукових організацій.

В Україні лише готується до прийняття Закону "Про увічнення пам'яті жертв війни та політичних репресій". Перший заступник міністра регіонального розвитку, будівництва і ЖКГ Олександр Аліпов закликав пошуковців подавати свої пропозиції щодо проекту цього закону, а також до програми роботи Державної та регіональних комісій з увічнення пам'яті жертв війни та політичних репресій.

ВГО "Союз "Народна пам'ять" також розвиває співпрацю з Міжнародною службою пошуку, яка базується в Німеччині.

Як розповіла на Всеукраїнській конференції пошуковців представник служби Вероніка Виборнова, тут зберігаються персональні дані про більш ніж 15 мільйонів осіб - в'язнів концтаборів, військовополонених, остарбайтерів. Однак кількість запитів з країн СНД мізерна - люди просто не знають про цей архів. Відтепер багато хто зможе дізнатися про долю своїх загиблих і зниклих родичів.

 

Симон Созонтів. Опікун українців у Франції та "опіка" над ним органів кдб

Оперативній справі, яку в кдб завели на Симона Созонтіва, дали назву "Каучук". За аналогією з тим, що він був власником невеликої фабрики гумових виробів у Франції. Але він цікавив чекістів не лише як господарник і меценат, а передусім як багаторічний голова "Української громадської опіки" у Франції і в подальшому – голова виконавчого органу Української Національної Ради (прем’єр-міністр уряду в екзилі). Його певні риси характеру, політичні хитання й амбіції мали намір використати для здійснення спеціальної пропагандистської операції.

Поет Леонід Лиман. «Як я став ворогом народу»

У низці оперативних розробок органами кдб представників української творчої інтелігенції, що опинилися в еміграції, справа на поета Леоніда Лимана займає окрему нішу. Принаймні за обранням способів його компрометації. Покрокове розкриття тієї "кухні" кдб на підставі розсекречених документів з архівних фондів Служби зовнішньої розвідки України дає змогу наочно показати, як саме фальшували докази антирадянської діяльності, вигадували неіснуючі факти, використовували вивіски відомих міжнародних організацій і підписи їхніх керівників, залучали іноземних журналістів для поширення недостовірної інформації.

Паросля. Незручні спогади

Якщо 11 липня у польській історіографії вважається "апогеєм" конфлікту, то його початок відраховують від убивства мешканців колонії Паросля на Рівненщині. Подію намагаються пов'язати з першими збройними акціями бандерівського підпілля проти нацистів. Йдеться, насамперед, про напад сотні Григорія Перегіняка – "Коробки" на комендатуру містечка Володимирець 7 лютого 1943 року.

"Іспанські діти" в срср. Повернення на батьківщину… через підписку кдб

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено низку справ на колишніх "іспанських дітей", вивезених у 1937–1938 роках з Іспанії до срср для порятунку від війни. Справи датовані серединою 1950-х років, коли вони за репатріацією поверталися на батьківщину. Незадовго до виїзду з багатьма такими уже дорослими юнаками і дівчатами зустрічалися працівники кдб, встановлювали оперативний контакт, схиляли до співпраці, навчали азам нелегальної роботи за кордоном, давали завдання і платили гроші.