Українські пошуковці хочуть співпрацювати з державою

За минулий рік офіційні пошукові організації України провели понад 350 пошукових експедицій, знайшли останки близько 1000 загиблих, повернули імена більш ніж 50 полеглих, та ще 6000 імен завдяки їх роботі було занесено до Книги пам'яті.

 

Такі попередні підсумки роботи оприлюднив голова ВГО "Союз "Народна пам'ять" Ярослав Жилкін.

"Результати могли б бути ще більш вражаючими, якби участь держави в пошуковій роботі було більш активними, - переконаний лідер пошукового руху.

2011 року українські пошуковці об'єдналися у Всеукраїнську організацію та зуміли привернути увагу держави до своїх проблем.

У серпні минулого року підписано меморандум про співробітництво з Державною архівною службою України. Це не тільки спростило доступ пошуковців до архівних матеріалів та найбільшої в СНД бази Центрального архіву Міноборони Росії в Подольську, а й дозволило вдосконалити роботу самих архівних установ.

"З ініціативи ВГО "Союз "Народна пам'ять" при міністерстві створено робочу групу з представників пошукових організацій, спеціалізованих підприємств, істориків та представників органів охорони культурної спадщини більшості областей України, - повідомив Жилкін. - Першочергові завдання робочої групи - реформування Державної міжвідомчої комісії та вдосконалення пошукового законодавства".

Державна міжвідомча комісія видає дозволи на проведення польових пошукових робіт. Цього року жодного дозволу ще не отримано.

Пошуковці сподіваються, що найближчим часом зміниться ситуація і з роботою регіональних комісій з увічнення пам'яті жертв війни та політичних репресій, які зобов'язані співпрацювати з пошуковцями в регіонах. У налагодженні такого співробітництва може допомогти досвід Росії, про який на конференції розповів представник Міноборони РФ Андрій Таранов.

Усі погоджувальні документи на право розкопок і ексгумацію російські пошуковці отримують у місцевих органах влади. В кожному регіоні працює лише одна офіційна пошукова організація, уповноважена місцевою владою. В даний момент в Росії вносяться зміни до законодавства про увічнення пам'яті загиблих при захисті Вітчизни, які дозволять державі фінансувати діяльність громадських пошукових організацій.

В Україні лише готується до прийняття Закону "Про увічнення пам'яті жертв війни та політичних репресій". Перший заступник міністра регіонального розвитку, будівництва і ЖКГ Олександр Аліпов закликав пошуковців подавати свої пропозиції щодо проекту цього закону, а також до програми роботи Державної та регіональних комісій з увічнення пам'яті жертв війни та політичних репресій.

ВГО "Союз "Народна пам'ять" також розвиває співпрацю з Міжнародною службою пошуку, яка базується в Німеччині.

Як розповіла на Всеукраїнській конференції пошуковців представник служби Вероніка Виборнова, тут зберігаються персональні дані про більш ніж 15 мільйонів осіб - в'язнів концтаборів, військовополонених, остарбайтерів. Однак кількість запитів з країн СНД мізерна - люди просто не знають про цей архів. Відтепер багато хто зможе дізнатися про долю своїх загиблих і зниклих родичів.

 

За ліквідацію Коновальця – трикімнатна квартира і 1000 рублів на меблі

В архівних фондах розвідки знайдено матеріали, які проливають світло на деякі подробиці широкомасштабної операції з ліквідації голови Проводу ОУН Євгена Коновальця, яку 23 травня 1938 року здійснив Павло Судоплатов за прямою вказівкою Йосипа Сталіна. Нові свідчення злочину більшовицького режиму проти українського визвольного руху ґрунтуються на письмових доповідях одного з головних фігурантів справи Василя Хомяка – особливо цінного агента ГПУ/НКВД УСРР, який діяв під псевдонімами "Лебедь" та "82" і якому вдалося впровадити убивцю у близьке оточення лідера українських націоналістів під виглядом свого родича.

Маріан Ґолемб’євський "Стер" – речник польсько-українського порозуміння

Маріан Ґолемб’євський – закинутий парашутом з Англії офіцер Армії Крайової / Делегатури Збройних Сил, член поаківської організації "Воля і Незалежність" (WiN), довголітній політичний в’язень та опозиційний активіст, пов’язаний з "Рухом" та ROPCiO. Його життєва історія під час та одразу після Другої світової війни міцно вписалася у складні польсько-українські відносини.

Корсунь. Фрагмент із книжки "Невиграна війна" Івана Гаврилюка

Жовті Води, Корсунь, Пилявці, Збараж, Зборів — ці назви глибоко вкоренилися в національну пам’ять як символи козацької військової слави. Однак за блиском цих звитяг ховається парадокс: переможний поступ війська Хмельницького затьмарила прикра поразка під Берестечком, а воєнні успіхи так і не стали тривкими політичними здобутками. Чому ж так трапилось? Відповідь на це запитання історик Іван Гаврилюк шукав не загалом у Хмельничинні, а у воєнному мистецтві очільників Козацької революції.

Від Золотої Слободи до Арлінгтонського національного кладовища. Юрко Коцай - перший олімпійський чемпіон українського походження

У світову історію плавання він увійшов як George Harold Kojac – дворазовий олімпійський чемпіон, рекордсмен світу, лікар і полковник Військово-повітряних сил США. Проте за американізованим прізвищем Kojac стояла українська родина Коцаїв із невеликого подільського села Золота Слобода. Історія цієї родини пояснює не лише спортивні успіхи Юрка Коцая, а й життєві принципи, які визначили весь його подальший шлях.