Є перший у світі пам'ятник "пластунам"

12 квітня в рамках відзначення 100-річчя "Пласт" – Національної скаутської організації України в Івано-Франківську відкрили скульптурну композицію "Пластунам, що не зламали своїх присяг".

 В урочистому відкритті монументу взяли участь близько 300 пластунів з Івано-Франківська, Коломиї, Львова,Тернополя, Києва, Луцька та Чернівців.

Перед тим учасники дійства маршем пройшли центральними вулицями міста, після чого вишукувались на площі поблизу скверу Адама Міцкевича де і відбулись основні урочистості.

 

 

Після вітальної промови одного з ініціаторів заходу Тараса Зеня символічну тканину з пам’ятника під барабанний дріб, гул гуцульських рогів та карпатських трембіт зняло четверо пластунів – кожен з яких представляв інше вікове покоління. Після чого скульптуру було освячено владикою УГКЦ Володимиром Війтишином.

Під живу музику гуцульської кози (волинки) організатори урочисто нагородили спеціальними статуетками 15 благодійників, що найбільше доклались збором коштів для виготовлення та встановлення пам’ятника.

Гроші на скульптуру скаути збирали впродовж 6 місяців. Пластуни щодня протягом місяця продавали листівки за на головній вулиці міста, організовували культурні заходи (концерти, перегляди фільмів), аукціони для батьків з виробами найменших пластунів. Також у соціальних мережах закликали всіх охочих підтримати дану ініціативу.

Пам'ятник пластунам, що його виготовив  прикарпатський скульптор Володимир Довбенюк

Сайт "Пласту" повідомляє - особливістю акції було те, що кошти збирали не тільки франківці, а й навіть пластуни з Донеччини та Дніпропетровщини. Також до збору коштів долучились українські студенти Оксфорду та пластуни з Лондона.

Власними силами українським скаутам вдалось зібрати понад 50 тис. грн., в той час, як кошторис виготовлення та встановлення скульптури становив 120 тис. грн. Іншу частину фінансів виділила з бюджету місцева влада та надав зі свого фонду вихованець "Пласту", секретар міської ради – Руслан Марцінків.

Львівські "пластуни" вшанують пам'ять Романа Шухевича

 

«Диво на Віслі»: український вимір

Події серпня – вересня 1920 р. мали вирішальне значення в польсько-радянській війні. Перемога у Варшавській битві засвідчила здатність поляків відстояти своє право на незалежність. Втім без допомоги українських військ подолати Червону армію було би важче.

Чи там шукають витоки терору?

Останнім часом в нашому суспільстві йде обговорення витоків звірячої поведінки російських окупаційних військ в Україні в триваючій російсько-українській війні. Дехто з істориків та публіцистів вбачає ці витоки в більшовицьких та ширше комуністичних традиціях. Дійсно злочинів та репресій часів більшовицької диктатури можна навести чимало. Але чи були противники більшовизму в цьому плані краще?

Київ у більшовицькому вирі

Минуло 104 роки звідтоді, коли армія Української Народної Республіки дала бій у протистоянні з нестримною силою більшовиків, що наступала на українські землі з одним-єдиним гаслом: "Дайош Кієв! Смєрть Центральной Радє і єйо защітнікам", а командуючий російськими військами Михайло Муравйов, що пізніше влаштує терор в українській столиці напише: "Ету власть ми нєсьом на остріях своіх штиков"

Жах на селі

Перед вами — уривок зі спогадів Віктора Кравченка, українця, талановитого інженера, якому вдалося залишитися живим після розгортання репресій у СРСР за часів Сталіна. Він був членом комуністичної партії, який вірив, що СРСР може стати країною щасливого майбутнього, однак вчасно зрозумів, що таке тоталітарний режим, повсюдна брехня та системне винищення тих, хто чинив спротив злочинній системі. Віктору Кравченку вдалося втекти і за кілька років написати книжку
яка сколихнула весь західний світ.