Деякі сьогоднішні праві вважають Пласт надто лівим. Деяк ліві трактують пластовий рух надто правим. Мало хто знає що в Пласті, поруч з майбутніми лідерами націоналістичного руху виростали й комуністи. Ким були ці пластуни-комуністи, що вони хотіли і яка їхня доля? Яким чином прихильники різних партій знаходили порозуміння в Пласті? Чому і коли Пласт став понад партійним та виробив власний світогляд (ідеологію)?

Про життя Степана Бандери відомо чимало – що про український період і діяльність тут, що про польське та німецьке ув’язнення та життя в еміграції. Одна з частин біографії провідника, яка не має належного дослідження й бодай однієї цільної статті, – зацікавлення Бандерою спортом. Більшість історій вже обросла легендами та міфами. Що не дивно, коли мова йде про таку постать.

Один міліціонер, що вже лежав переможений на асфальті, раптом різко піднявся та з усієї сили замахнувшись гумовою палицею хотів вдарити пластунку Ірину на псевдо «Квітка». Та вона вчасно зреагувала, відхилившись у сторону. Він повторно зробив спробу замаху та попав у руки Івана Скорняка, котрий двома ударами зупинив агресивного нападника.

«27 січня 1967 року біля місцевості Пан Ранґ капітан Рондяк повів своє мале з’єднання в лобо­вий наступ на ворога. Поранений у ногу, він далі керував боєм, винищуючи комуністів, яких таки переміг, здобувши багато амуніції та цінних матеріялів для розвідчої американської служби».

Загальновідомо, що у місті Львові народилися польський та український скаутинги – харцерство і Пласт. Однак, досі забутим і малодослідженим залишається факт, що в столиці Галичини виник і перший в світі осередок єврейського скаутингу – організації, яка отримала назву «Гашомер Гацаїр».

Якщо в націоналіста Андрія Парубія настільною книгою для відродження Пласту була довоєнна книжечка "Юнацтво і Пласт" Дмитра Донцова, то в християнсько-демократичному середовищі пластунів-неофітів цю роль виконувала популярна брошурка діаспорного Пласту, яка "прилетіла із США" – книжечка Івана Франіва "Батькам про Пласт".

Слово "чета" запозичив із сербської мови Кирило Трильовський, який дуже обурювався, коли це слово перекручувалось на "чота". Мовознавець Василь Задорожний вважає, що в цьому випадку "фонетика перемогла історію". Фонетичні зміни у твірному "чота" склалися внаслідок закономірної лабіалізації "е" після шиплячого, як наприклад у словах "жона" (кол. "жена"), щока (кол. "щека") тощо.

Якось юнаком відвідував із мамою ще радянський ЖЕК у Львові. Здивувався, побачивши там фотоекспозицію під умовною назвою «фашистська уніатська церква». Як головний доказ «співпраці» УГКЦ виділялась світлина Андрея Шептицького із свастикою на грудях.

"З надлюдським криком "Гурра-а" кину­лися стрільці вперед. Я бачив, як Яримович, а недалеко від нього Степанівна користува­лися револьверами і йшли перед сотнею вперед… Москалі, на­гло заскочені, заніміли..."