Пізнавальна історія про вихованця Пласту із Берестечка на Волині

У 1925 році із Берестечка, містечка на Волині, де заправляв московський піп-чорносетенець із "Союза русскава народа", поїхали вчитись до української гімназії у Прагу одразу 8-ро дітей. Був серед них і 13-літній Антін. Він був явним лідером у групі своїх односельчан

Антін Хмарук, син Арсена й Марії, народився 12 серпня 1912 року у містечку Берестечко Горохівського повіту. Біля того самого, де відбулась відома битва Богдана Хмельницького. Православний. Дитинство провів у рідному містечку, де заправляв московський піп-чорносетенець із "Союза русскава народа".

Визвольна революція і війна 1917-1921 років зробила свою справу. У 1925 році із Берестечка поїхали вчитись до української гімназії у Прагу одразу 8-ро дітей. Був серед них і 13-літній Антін. Він був явним лідером у групі своїх односельчан, наприклад, давав рекомендації такого характеру: "не вживай того чи іншого слова, яке було вдома нормальним". Григорій Такаченко згадував ще одну настанову від Хмарука: " …"прочитав" мені лекцію, щоб я не займався лівизною".

 
Група учнів української гімназії в Празі (1930), уродженців Берестечка (із супроводжуючою особою – стоїть в центрі). Крайнім праворуч стоїть Антін Хмарук. Стоять зліва: Петро Корнійчук, Михайло Ліщукевич. Сидять Ніна Корнійчук, сестри Маруся і Аполінарія Воронєцькі. Сидять внизу Федір Черпяхівський і Грицько Ткаченко

У 1927 році вступив до Пласту, виростав в гуртку "Беркут" 3-го куреня ім. Б.Хмельницького під псевдом "Берест". Пластову присягу склав у 1929 році на Закарпатті, успішно пройшовши перед цим першу пластову пробу. Після присяги одразу склав і другу пробу, осягнувши ступінь пластуна–розвідувача. Став заступником курінного свого юнацького куреня. Склав вмілості "Куховарення", "Перша поміч", "Ґігієна", "Догляд за хворими", "Табірництво" і "Переплетництво".

 
Пластова присяга і анкета Антона Хмарука з чеського архіву
Джерело: Badatelna.eu

Мав повний пластовий однострій із недешевим і сьогодні скаутським капелюхом включно. У 1930 році представляв свій курінь на загальному з'їздї СУПЕ (Союзу українських пластунів-емігрантів). Навчався в одному класі і разом пластував із майбутнім легендарним лідером українських політв'язнів Михайлою Сорокою-"Беркутом".

Влітку 1932 року закінчив гімназію, залишив юнацьке пластування і поїхав на Берестейщину організовувати підпілля ОУН. Діяв за завданнями ще одного пластового вихованця – Миколи Скоп'юка із Луцька (Берестейщина в ОУН організаційно була зав'язана на Луцьк). Був також організатором ОУН в рідному Берестечку – створивши один із перших осередків Організації в Горохівському повіті.

Два роки підпілля в особливо тяжких умовах волинських, часто русифікованих, сіл. Під сильним тиском, зокрема поліційним, польської окупаційної адміністрації змушений був знову залишити батьківщину та повернутись до Праги.

Польська поліція фіксувала: "Хмарук дня 2 липня 1934 року виїхав з Берестечка до Львова, де замешкав при вулиці Замарстинівській, 41, помешкання 2 у промисловця Брилинського, в якого працював. Дня 3 вересня 1934 року Хмарук виїхав нелегально до Чехо-Словаччини як член крайової екзекутиви ОУН і замешкав у Празі при вулиці Сміхув… зайняв у Празі пост одного з видворених з Чехо-Словаччини членів ОУН, тобто інструктора "Пласту", пройшов там спеціальний вишкільний курс ОУН".

У грудні 1934 року вступив до куреня старших пластунів імені Івана Богуна. На VI звичайному Загальному З'їзді СУПЕ, разом із своїм колишнім однокласником Михайлом Сорокою обраний 2 грудня 1934 року членом-заступником Контрольно-ревізійної комісії Пласту в еміграції.

 
Пластова посвідка Антона Хмарука
Джерело: ЦДАГО

У 1935 і 1937 роках – секретар української громади в Чехословаччині, поруч з Уласом Самчуком та іншими шанованими українцями. У 1936 році – пресовий референт громади, одним із завдань якого було видання "Інформаційного Листка". Об'їздить українські громади, розкидані по усій Чехії. Так, наприклад, 12 квітня 1936 року "виступив із рефератом" на святі Тараса Шевченка в Ледвицях.

Згідно з хроніками націоналістичного видання "Пробоєм" у 1936 році Хмарук був одним із лідерів Української студентської громади в Празі. Зокрема, виступав основним доповідачем на студентському святі з нагоди річниці Крут. А у листопаді того ж року на сходинах Союзу Підкарпатських українських Студентів у Празі із рефератом: "Деякі замітки до питання українського націоналізму".

 
Історія української громади в Чехії. Укладена Миколою Галаганом, ім'я якого – іn memorian (в пам'ять) – вибите на могилі Антона Хмарука

У травні 1937 року ним сильно зацікавилась польська поліція, яка під грифом "Таємно!" збирала інформацію про "Хмарука і товаришів" по всій Галичині і Волині. Прізвище виплило в так званому "Архіві Сеника". Запит був результативним…

Слідче управління в Луцьку Волинської Воєводської команди державної поліції надіслало відповідні характеристики на розшукуваних осіб. Поляки так описували Антіна: "низького зросту, коренастий, брюнет, брови темні, очі бронзові, лице поголене, овальне, ніс середній, рот широкий, клаповухий".

Микола Сидор-Чарторийський у своїх спогадах "Мандри життя: Анабаза" (1973) неодноразово згадує Хмарука як свого громадянського наставника (тепер би сказали - ментора) і друга. За його ж свідченнями Антін "виїхав до Італії, до Риму, на журналістичні студії". Очевидно у 1937-1938 роках. Згідно з дослідженнями Володимира Ковальчука Хмарук їздив до Італії з метою вступити там на навчання, як це зробили інші активісти ОУН, наприклад, Михайло Колодзінський та Олександр Бандера.

Умови підпільного та еміграційного життя надламали здоров'я юнака. Причину смерті встановити, наразі, не вдалось. Помер 26-літнім визначним діячем ОУН 24 лютого 1939 року у Празі. Олег Кандиба згадував, що перед смертю Хмарук побував в Італії і був особисто знайомий із Євгеном Онацьким, який в одному із своїх листів сумував за втратою побратима.

На похороні Антона Хмарука виступав офіційний представник недавно створеної "Карпатської Січі" Був ним Олександер Блистів-"Блист" (вихованець Пласту в Хусті, через місяць загине від рук мадярів). Похоронили друзі Хмарука на Ольшанському кладовищі в столиці Чехії, могила збереглась.

 
Могила Антона Хмарука на Ольшанах у Празі
автор фото - юрій юзич

Коли у 2014 році робив фото могили у Празі – поняття не мав, що за Антін похований під хрестом. Але був впевнений, що обов'язково дізнаюсь! А виявився ще й пластуном.

Нехай цих кілька абзаців про Героя, у якого досі не було жодної довідки у наших енциклопедіях та виданнях, стануть моїм невеликим внеском у вшанування тих, хто про себе написати сьогодні не зможе.






Микола Савчук: Як нас радянізували і російщили. Спогади з 1960-х

Село ще зберігало прадавні звичаї й традиції, які, хоч і порушили дві Світові війни та радянська система, однак не знищили. Всі колядували й святили паску, танцювали на весіллях, співали на толоках, жартували, журилися - і все це було по-рідному. Дух села доповнювала буйна природа і церква, яку атеїстична влада, на щастя, не закрила. Телевізорів у той час рідко хто мав, радіо рідко хто слухав. Отже, моє дошкільне виховання, тобто до сімох років, було чисто національним, не засмічене ніякими чужими ідеологічними впливами. Я навіть не знав, що живу в СРСР, а тільки у Ключеві, і, як кожна дитина, мав дитячі інтереси.

Сергій Громенко: Історія російської державності – це історія депортацій та примусу до еміграції непокірних

Сучасна Росія виявилася гідною спадкоємицею своїх предків. Від часу повномасштабного вторгнення понад 1 млн українців були насильно вивезені на територію агресора. Депортації – суть російського режиму. Доки він існує – виселення не припиняться. Імперія мусить бути зруйнована!

Леся Бондарук: Робоча група – лише затягування процесу дерусифікації

Доки ця робоча група попрацює, доки члени комісії оцінять її роботу, проведуть двомісячне громадське обговорення по іменним вулицям, підведуть підсумки обговорення на комісії, підготують і подадуть рішення на сесію, включать у порядок денний (не факт, що перед сесією Ігор Поліщук не зніме з порядку денного – таке вже було з перейменуванням по декомунізації), доки депутати проголосують – розпочнеться Новий рік.

Петро Балог: Совковий Коростень

Пам'ятник комсомольцям Коростеня переназвали на честь "молоді Коростеня ХХ століття", то ще монумент червоному комдиву Миколі Щорсу став називатися пам'ятником "Учасникам Української революції початку ХХ століття". Погруддя коростенському більшовику Лук'яну Табукашвілі, який служив начальником бронеколони 1-ї Української радянської армії та бронепотяга "Комуніст Коростенського району" в 1919 роках перейменували на пам'ятник "залізничникам-коростенцям"