В суботу - мітинг на захист Андріївського узвозу

21 квітня в центрі Києва відбудеться громадська акція "Захистимо Андріївський узвіз - захистимо Україну". Замість попереднього місця збору біля Історичного музею організатори вирішили провести мітинг на Михайлівській площі. "Приходьте, приводьте друзів та сусідів. Коли нас будуть десятки тисяч, орда відступить".

Про це "Історичній Правді" повідомив один з організаторів акції, активіст ініціативи "Збережи Старий Київ" Ігор Луценко.

"Кияни збираються, щоб врятувати від нищення Андріївський узвіз від руйнування та змусити владу берегти, а не допомагати грабувати Київ, - кажуть організатори. - Друзі, наші біди - через нашу пасивність. Приходьте, приводьте друзів, сусідів та колег. Коли нас будуть десятки тисяч, орда відступить".

Акція розпочнеться в суботу, 21 квітня о 12:00.

Мітинг очікується масштабним. Наразі на сторінці планованої акції у Фейсбуці висловили готовність прийти більше 1500 людей. Водночас добровольці організували роздачу запрошень на мітинг на більшості станцій столичного метро.

Під час заходу відбудеться концерт за участю гуртів "Мандри", "The Вйо", "Даха Браха", Фагота з ТНМК та інших виконавців.

Причиною акції стала неузгоджена з громадськістю "реконструкція" Андріївського узвозу, під час якої для будівництва бізнес-центру компанії Ріната Ахметова СКМ навіть знесли три будинки, не зважаючи на статус заповідника і комплексної пам'ятки містобудування.

Після того, як кияни збунтувалися, компанія-забудовник пообіцяла не нівечити узвіз склобетонною висоткою, а збудувати арт-простір, попередньо обговоривши його з громадою.

Вимоги учасників акції:

1. Порушення кримінальної справи, щоб притягнути до відповідальності усіх винних посадовців, які допустили руйнування будинків;

2. Відновлення усіх трьох зруйнованих будинків;

3. Створення незалежної комісії з києвознавців, архітекторів, митців, які вироблять проект збереження та розвитку узвозу як культурного центру Києва;

4. Внесення до закону про містобудування жорсткої відповідальності забудовників за порушення. Наприклад, правила, що незаконні дії забудовників виправляються за їхній рахунок із сплатою такого ж розміру штрафу до міського бюджету;

5. Негайне скасування Київрадою землевідведень, де вже ведеться або які загрожують новими варварськими забудовами у столиці.

Організатори просять приходити на акцію без партійної символіки.

Читайте також: Михайло Кальницький про минуле і майбутнє Андріївського (ФОТО)

Три мільйони з обмовкою «понад»

Методика й практика підрахунку загиблих у Червоній армії має численні вади. За час німецько-радянської війни ця процедура неодноразово змінювалася. Обрахунок бойових утрат тривав упродовж майже всього повоєнного десятиліття… Тому остаточні цифри визначити практично неможливо

«…Попереду заслін із жінок і дітей»: грецькі антифашисти проти Британії

На початку березня 2014 року російське керівництво скликало пресконференцію, присвячену подіям в Україні. Відповідаючи на запитання про можливість війни з сусідньою державою, Владімір Путін заявив: «Якщо ми ухвалимо таке рішення, то тільки для захисту українських громадян. І нехай спробує будь-хто з числа військовослужбовців стріляти у своїх людей, за якими ми стоятимемо позаду, не попереду, а позаду. Хай вони спробують стріляти у жінок і дітей!». Утім, у застосуванні подібної тактики росіяни не були першими. У Другу світову війну її використовували грецькі антифашисти. Але не проти нацистів, а проти британської армії.

План «Барбаросса». Що думали військові Гітлера?

Хоча було зрозуміло, що однією з головних причин нападу на Радянський Союз було прагнення здобути запаси (передусім нафту), яких бракувало німцям, без відповіді залишалося головне питання: чи мали вони ресурси, щоб здобути ресурси, яких прагнули? Одне слово: чи їхні бажання не перевищували здатність їх задовільнити? Урешті-решт, Гітлер так ніколи й не визнав цього недоліку плану «Барбаросса». Він хотів швидкої війни, щоб отримати доступ до сировини й землі, але сировина, яку він хотів мати найбільше (нафта), була неймовірно далеко.

«Антирадянський» Лифар

Ім’я Лифаря було заборонене на батьківщині протягом довгого часу, а його численні теоретичні праці з історії балету та хореографії не перекладалися російською та не видавалися у СРСР, не дивлячись на високий рівень радянського балету та його популярність як серед партеліти, так і пересічних радянських громадян. Проте йому вдалося (хоча, звісно, він поняття не мав про це) потрапити до секретного радянського видання – «методички» КҐБ 1968 року «Використання можливостей Радянського комітету з культурних зв’язків з співвітчизниками за кордоном у розвідувальній роботі».