В Єревані вшанували жертв масових убивств 1915-18 рр. у Туреччині

У Вірменії вшанували пам'ять жертв масових убивств 1915-го року в Оттоманській порті. Тисячі людей пройшли жалобною процесією вулицями Єревана. Україна досі не визнала трагедію, яку вірмени вважають геноцидом.

Про це повідомляє "5-ий канал".

Учасники акції закликали Туреччину, як правонаступницю Османської імперії, взяти відповідальність за злочини, що відбулися 97 років тому.

Вони стверджують - під час Першої світової війни на території Вірменії, яка входила до складу імперії, внаслідок геноциду (масових убивств і депортацій) було знищено півтора мільйони місцевих мешканців.

 Вірмени, убиті 28 лютого 1919 року в Алеппо. Фото: Університет Міннесоти (США)

Турецька влада ці звинувачення відкидає й масові вбивства вірмен геноцидом не визнає, стверджуючи, що в ті роки загинули й багато мешканців Оттоманської Порти в інших регіонах.

21 країна у світі офіційно визнала масові репресії 1915-18 років геноцидом (серед них Німеччина, Франція, Італія, Польща, Росія, Швеція).

Україна не визнала трагедію вірмен геноцидом (за винятком Криму, чия місцева рада проголосувала за визнання у 2005 році).

 106-річна вірменка в наш час. Фото: UN Photo

Авторитетні історики оцінюють втрати вірмен, які проживали на території Османської імперії, в 1-1,5 млн жертв.

В 1914 році, до початку масових репресій, у світі нараховувалося 4,1 млн вірмен. З них 2,1 млн мешкали в Османській імперії, 1,7 млн - у Російській (в тому числі й на території України), інші були в діаспорі.

Читайте також:

Глава турецького уряду шантажував Януковича геноцидом

Що вважав геноцидом автор терміну "геноцид"

«Чи можна вважати Голодомор геноцидом?»: транскрипт вебінару Німецько-української комісії істориків

24 вересня 2020 відбувся вебінар Німецько-української комісії істориків під назвою «Чи можна вважати Голодомор геноцидом?». Ця дискусія після її анонсування викликала широке обговорення в Україні.

Щоденники Голодомору. «Интересно, что сейчас нет следа так называемой этики. Отобран у людей бог и страх перед загробной жизнью»

«Вчера пришле Леонтий Петрович Ткачев, он чл. колектива, с больной ногой и он распух от голода, умолял чего-нибудь дать ему. Конечно накормила его чем могла. Я пожалувалась ему, что вот кормлю охотничью собаку, когда-то дорогую, а тепер она никому не нужна, т.к. нечем кормить. Он попросил ее у меня, говоря, что они съедят ее. Собаку все равно надо убить т.к. ее нечем кормить. Так пусть съедят ее. Коржев-кровельщик все время поддерживает семью мясом собак»

Щоденники Голодомору. «Дожди идут все время... А люди мрут своим чередом»

«На Украине вымирают целые деревни. Помню рассказывал мне в Харькове (Жутовская, 13) агроном. Он ездил в Полтавскую область заключать договора на посев бурака. Это было раннею весной. Въехали в деревню, мертвая тишина окутывала его. Заходил в хаты со своим спутником, видел мертвых, начавши разлагаться. В дет. яслях видел мертвих детей и няню».

Ґарет Джонс: Усюди було чути крики — «У нас нема хліба. Ми вмираємо»

Коли ще 1932 року один із харківських комуністів згадував про відсутність їжі, Сталін скаженів: «Ви придумали таку страшну казку про голод в Україні й думаєте, що налякали нас, але нічого з цього не вийде! Вступіть до Спілки письменників. Тоді ви зможете писати свої казочки, і дурні читатимуть їх».