Заміна покриття Андріївського узвозу знищує його історичний вид - експерт

Заміна каменю-кругляка на бруківку, яка здійснюється під час нинішньої реставрації Андріївського узвозу - це ліквідація історичного вигляду вулиці.

Про це співробітник інституту "Укрндіпроектреставрація" Юрій Ліфшиць повідомив у інтерв'ю активісту ініціативи "Збережи Старий Київ" Ігорю Луценку.

"У 1982 році на Андріївському виклали кладку зі старого кругляка і нового, - сказав реставратор. - Це була зміна історичного вигляду узвозу. Але не його ліквідація! Те, що зараз відбувається - це ліквідація".

За словами Ліфшиця, покриття бруківкою було б доречне при будівництві нової вулиці або площі, але з відтворенням старого виду Андріївського узвозу це не має нічого спільного.

"Такого стилю немає. Це якась нова сучасна система, розроблена "під щось", - зазначив експерт. - Кругляк - хаотично покладений камінь невеликих розмірів. Бруківку ж кладуть рядами, це такий паралелепіпед, як цегла. Тільки товстий, кам'яний".

За словами реставратора, необхідно враховувати історію: "На цій вулиці крім кругляка нічого не могло бути. Андріївський узвіз - глуха провінція міста Києва. Він не забудовувався аж до останніх десятиліть XIX-го століття. Це міщанська маленька вуличка".

Проблему попередньої реставрації, внаслідок якої покриття розмивалося, можна було вирішити за рахунок дрібної камінної крихти.

"В 1982-му, коли поклали нове покриття, його залили цементом. Цемент має дрібнофракційну структуру, по суті справи це пил. Тому він спокійно вимивається водою, і кладка просто перестає існувати, її вивертає зливою", - сказав експерт.

Між тим існує технологія укладання подібного покриття: "Простір між камінням засипається дрібною кам'яною пилюкою. Цемент - легкий, його вимиває, а камінь важкий, тому під час зливи він тримається, завдяки цьому ущільненню, що складається з разнофракційного гранітного відсіву".

Країна Газарія. Коли Чорне море було італійським

Найдавнішою європейською картою, дату виготовлення якої ми знаємо достеменно, вважають портолан П'єтро Весконті 1311 року. І на ньому, разом з рідною для картографа Італією, зображена й Україна – точніше північне узбережжя Чорного моря із Кримом.

"Бруд війни. Солдати на полі бою у Другій світовій". Уривок із книжки Мері Луїзи Робертс

Американська історикиня Мері Луїза Робертс пропонує інший погляд на Другу світову, зосереджуючись не на описі стратегій і битв, а на "соматичній історії" фронту — історії людського тіла. На основі мемуарів та свідчень учасників боїв у Нормандії, Апеннінах та Арденнах вона простежила, як тіло солдата водночас ставало і головним інструментом війни, і її найвразливішою жертвою.

Кіндрат Полуведько. Арешт у Харкові як відлуння гучного вбивства у Роттердамі

Після кількох бесід із чекістами Афанасій Іващенко став агентом на псевдо "Вчитель" і погодився ввести свого "товариша по партії" Павла Полуведька в коло керівних діячів закордонного центру УПСР у Празі. Для виведення за кордон їм придумали відповідну "легенду". Оскільки слідство за справою Кіндрата Полуведька завершилося і йому "світило" так само 5 років заслання у віддалених регіонах срср, перед друзями й колегами наочно продемонстрували сцену його відправлення до місця відбування покарання.

Пужники. У пошуках правди

Села Пужники, що на Тернопільщині, ви не знайдете на карті України. І проблема не в тому, що топографи забули про нього, чи воно занадто маленьке, щоб бути нанесеним. Його більше не існує, як і багато сіл, що зникли під час та після Другої світової війни. Однак минулого року село знову "з'явилося", щоправда, на шпальтах польських та українських видань. Що сталося у Пужниках у 1945-му? Який стосунок мають до цього УПА, "істрєбітєльні батальйони" та НКВД? Та, зрештою, коли воно перестало існувати?