Вийшла книга про Івана Ремболовича - бійця армії УНР, дивізії "Галичина" і УПА

Вийшло дослідження про Івана Ремболовича – начальника зв’язку Дієвої армії УНР, учасника Другого зимового походу 1921 р., командира саперного куреня дивізії “Галичина”, учасника підпілля ОУН на Прикарпатті в 1944 – 1949 роках.

У сьомому томі “Енциклопедії українознавства” Володимира Кубійовича про Івана Ремболовича написано лише 31 слово і трохи не завжди точних цифр, разом 42 знаки. В них вміщено біографію людини, яка пройшла дві світові війни, дві епопеї Визвольної боротьби. 

60 років рідні та історики не могли ознайомитися з “кримінальною” справою Івана Семеновича Ремболовича. В останній рік президентської каденції Віктора Ющенка це нарешті вдалося Романові Ковалю, відтак ця справа лягла в основу його дослідження.

Книжка “Іван Ремболович” з’явилася завдяки фінансовій підтримці Братства вояків 1-ї Української дивізії УНА та Історичного клубу “Холодний Яр”.

 

 Обкладинка книги

РЕМБОЛОВИЧ Іван Семенович (28.01.1897, м. Городня Чернігівської губернії – 8.09.1950, Станіслав, тепер Івано-Франківськ).

Військовий діяч; молодший офіцер саперної команди 19-го Костромського піхотного полку 5-ї піхотної дивізії, командир саперної команди 670-го Дунаєцького піхотного полку 168-ї піхотної дивізії (1917), помічник командира 5-ї саперної роти 5-ї піхотної дивізії російської армії (09.1917),

отаман півсотні Вільного козацтва (поч. 1918), командир пішої півсотні української охоронної сотні м. Городні (весна 1918), старшина 20-го кінного Павлоградського полку (4.01.1919), кінного дивізіону корпусу Січових стрільців (10.01.1919),

начальник зв’язку 1-ї Запорозької стрілецької дивізії, Запорозької групи (05.1919), штабу Дієвої армії УНР (4.08.1920), начальник оперативного відділу 4-ї Київської дивізії Волинської групи (27.10.1921 – 5.11.1921), командир ударної частини Української повстанської армії Юрка Тютюнника (5.11.1921),

командир саперної сотні 14-го саперного куреня, командир саперного куреня дивізії “Галичина” (1.12.1943 – 1.07.1944).

Військове звання – підполковник Армії УНР, сотник дивізії “Галичина”.

Народився у сім’ї службовця земської управи. 1905 року вступив у Городнянське земське училище, освіту продовжив у Городнянському 4-класному вищеначальному училищі. Закінчив його напередодні війни. Здавши іспити за 6-й клас гімназії, пішов до війська добровольцем.

Учасник Першої світової війни. Закінчив Віленське училище (Полтава, 01.1916). За героїзм здобув хрести Станіслава ІІІ ступеня, Анни ІІІ ступеня, Володимира ІV ступеня. Учасник українізації частин російської армії. Делегат Першого, Другого і Третього всеукраїнських військових з’їздів (Київ, 1917).

Організатор Вільного козацтва на Чернігівщині. Учасник боїв проти червоних у 1917 – 1919 роках. У грудні 1919 р. інтернований поляками у Луцьку. З лютого 1920 р. служив у 2-й (невдовзі 6-й Січовій) дивізії. Учасник Другого зимового походу УПА, під час якого вславився в боях за Коростень, інші міста і села.

12 листопада в с. Чайківка тяжко поранений у праве стегно. Попри поранення, в бою під с. Малі Миньки 17 листопада 1921 р. організував групу до ста осіб, з якою хоробро оборонявся, та все ж потрапив у більшовицький полон, з якого втік.

Учасник Другої світової війни. Учасник битви під Бродами у липні 1944 р., під час якої був тяжко поранений, внаслідок чого втратив ногу. У 1944 – 1949 рр. – у підпіллі ОУН (псевдо “Полковник Балбачан”). Арештований 7 листопада 1949 р. в с. Космачі Яблунівського району на Гуцульщині.

15 травня 1950 р. згідно зі ст. ст. 54-1А, 54-11 КК УССР Івана Ремболовича засуджено до розстрілу. Вирок виконано 8 вересня 1950 року.

На подання голови Івано-Франківської станиці Братства 1-ї УД УНА Володимира Малкоша іменем Івана Ремболовича названо вулицю в м. Івано-Франківську.

Національний Пантеон. Світовий досвід

Про потребу в національному українському пантеоні заговорили ще у 2000-х роках, його розглядали як місце перепоховання видатних українців, могили яких за межами України. Сучасна російсько-українська війна знову активізувала проблему. Розглянемо яким є світовий досвід національних пантеонів.

«Кожен має знати, що без його, або її зусиль нічого не зміниться»: Олександра Матвійчук

Публічне інтерв'ю із правозахисницею Олександрою Матвійчук у рамках виставки ГОЛОСИ Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова.

Важка стежка до храму. Спогади очевидця відродження УАПЦ у Чернігові

28 січня 1990-го під час встановлення пам'ятного хреста у Крутах побував український священик з Києва, який взяв участь у освяченні хреста і служінні панахиди по вбитих більшовиками у 1918 році студентах. На Крутянську жалобу тоді з'їхалося понад 300 осіб. Це був перший за багато років випадок на Чернігівщині, коли тут відкрито служили церковну панахиду по жертвах комуністичного режиму. Сподіватись на такий крок з боку місцевих священиків РПЦ було неможливо, тому ще більше нас стала вабити УАПЦ, про яку ми чули, що вона була знищена і заборонена комуністичним режимом.

КГБ УРСР проти "Летючих козаків" ВПС США

У москві поставили завдання перед кгб урср збирати всю доступну інформацію про всіх українців, які пішли на службу до армії США. Їх розглядали як таких, що можуть бути використані з диверсійною і шпигунською метою проти срср. Так, керівництво кгб з настороженістю сприймало здобуті агентурою відомості про "збільшення американцями набору до армії молоді українського походження".