У Вишгороді знайшли саркофаг Бориса і Гліба? ФОТО

У Вишгородському історико-культурному заповіднику, ймовірно, знайшли залишки саркофагу, що належить святим Борису і Глібу.

Про це повідомляє "Радіо Свобода" з посиланням на археологів, які займаються розкопкою поселення. 

Науковці заявляють, що знайшли фрагменти пірофілітового сланцю, який використовували для виготовлення саркофагів.

Наразі учасники експедиції розкрили близько 20 квадратних метрів городища. Археологи вже знайшли велику кількість керамічних та залізних артефактів: це залишки посуду, прикрас, зброї, знарядь праці.

 Вишгородські знахідки

У літописах місто Вишгород вперше згадується у 946 році як резиденція княгині Ольги. Саме тут поховали братів Бориса та Гліба – перших святих, канонізованих вітчизняною православною церквою.

 

Молодші сини князя Володимира Великого Борис і Гліб були вбиті під час чотирирічної війни за батькову спадщину. Літописи стверджують, що братів умертвили з наказу їхнього старшого брата Святополка.

В результаті політичного конфлікту між Святополком і Ярославом Володимировичами перемогу отримав останній, який став відомий в історії як Ярослав Мудрий.

 Всі фото: Radiosvoboda.org (RFERL)

Археологічні розкопки у Вишгородському заповіднику ініціював історико-культурний комплекс "Парк Київська Русь". Знахідки передадуть до музею заповідника.

Інші матеріали щодо Середньовіччя на території України читайте на ІП в темі "Київська Русь"

Осип Тюшка. 40 років поряд зі Степаном Бандерою

Він був одним із найближчих друзів Степана Бандери. Вони потоваришували ще під час навчання у Стрийській гімназії. Разом входили до керівних ланок у Пласті й ОУН, мали близькі ідейні переконання й погляди на національно-визвольних рух, одночасно відбували ув'язнення в гітлерівському концтаборі Заксенхаузен, спільно розбудовували структуру ОУН революційної після Другої світової війни і були об'єктами оперативних розробок кдб. Тільки роль і місце у тих чекістських планах і заходах для кожного відводилися різні.

Інтрига їхньої смерті

Убивство відомого політика, полководця, монарха та й просто непересічної постаті завжди оточено таємницею, інтригою, різноманітними більш чи менш вірогідними здогадами й домислами. Уже ці обставини викликають підвищену цікавість до подій, що за ними стоять. Тому тема політичних убивств, котрі з плином часу набувають статусу історичних – вигідне поле для авторів, котрі беруться за неї.

Віктор Петров. Людина, яка повернулася в холод

"Петров боїться арешту, висловлює думку про необхідність від'їзду з України". Із цього рапорту співробітника секретно-політичного відділу управління держбезпеки нквс урср Лифаря почалася епічна драма Віктора Петрова, відомого ще за літературними і науковими псевдонімами як В. Домонтович та Віктор Бер. Рапорт був підготовлений у лютому 1936-го. Окремі фрагменти з нього свідчать про те, що про В. Петрова вже збирали оперативним шляхом інформацію і знали, на чому можна зіграти.

Уривок із книжки "Таборові діти" Любов Загоровської

У книзі "Таборові діти" зібрано свідчення людей, які в дитячому віці зазнали репресій радянської каральної системи. Це розповіді тодішніх дітей про те, як їх під дулами автоматів забирали з дому, про досвід перебування в тюрмах, про важку дорогу на сибірські морози в товарних вагонах, про життя в бараках чи спецінтернатах, про виживання в нелюдських умовах заслання. Ці свідчення варто прочитати, щоб знати, як ставилася радянська влада до дітей, яких оголосила "ворогами народу".